Розділ дев'ятий, скільки всього у світі

Я в безпеці, поки тут є горобці, які за нами наглядають, подумки додав я, коли гірник запевнив мене, що захистить. Ох не сподобався мені його погляд, щось він починає запідозрювати, але варто було занити, про страх перед мутантам, як усе, про що він там думав покинуло його голову, що ж, це добре створіння, хоч і з прибабахом.

— І я так і не спитав як тебе звуть. Я Жасмин, це Зак і Оскар, а це Наата.

— я Міічіро.

Я навряд чи запам'ятаю, хоч якесь із цих імен, але не казати ж про це. Після короткої перерви ми рушили далі. За кілька годин я вже все позабував. На щастя не вилетіло, про що я думав, і я додумав думку про нашу потребу у танку, щоб це мене потім не мучило.

На шляху нам трапився веревочний міст, але у нас ні в кого не було панічного страху висоти, тому класичних для пригодницьких історій вмовлянь і поборення страху не було, та і дошки були в доволі хорошому стані, та не дивлячись на це гірник усе одно підняв мене на руки і проніс через міст, не дивлячись на мої відмови. Споглядати цей світ з висоти зросту середньостатистичної людини було дивно. Та і вид з мосту відкривався цікавий, особливо на річку, круглі камені, рідкі водорості, і жодної рибини, жаль, я то риби в цілому стані ніколи не бачив, тільки дрібно нарізану. І узагалі, що я в цьому світі бачив? Ні риби, ні птахів, тільки кормових курей, схожих більше на кулю, навіть грибів не бачив, і дерев у місті не було, не бачив я і звірів, тільки кілька разів коней, кількох дрібних собак і одного кота, струнке трихвосте створіння з антенами, яке вміє виловлювати коливання повітря як я.(Коти мутували, як більшість істот, які вижили після катастрофи.)

Гірник поставив мене на ноги. З одного боку шкода, а з іншого мені увесь час було страшно, що він навернеться разом зі мною. Слабенький він усе таки, порівняно з іншими, але проблем начебто не виникло.

Більше сьогодні пригод не було. І що б ви думали? Наступної ночі гірник відсидів своє чергування і ліг спати як миленький, без жодних ритуалів і кровопролиття. Що ж, він просто ще не вигадав, як викликати до себе мисливців вищого рангу, а потім знову почне свої веселощі. На ранок все було спокійніше, ну тобто темненький не проспав, а поставився до своєї справи відповідально. В останній момент групка вирішила зрізати через гору по меншій стежці.

Не знай я, що за нами наглядають троє майстрів (ранги у попередньому розділі були змінені 21 грудня), то побоявся би відходити від головної стежки, але я був впевнений, що нас захистять. Шлях під гору давався важкувато, але тут стирміли з землі корені, на яких було зручніше іти і ноги не ковзали. Коли поверхня біль менш вирівнялася показались обриси кількох хатинок. Община на горі, в таких місцях жили по десятку - два людей, з мисливцями при общині. Ми пішли швидше, але щось там було підозріло тихо. І раптом у мене дух пішов в п'яти, на стежці лежав труп...

Це була жінка, померла вона день чи три тому, її тіло було  порване кігтями, в очах застиг жах, поза виглядала так, наче вона намагалася закрити щось собою, поки тікала. Коли ми добігли до домів, там не було ні душі, дванадцять трупів, один з яких колись був мисливцем біля нього лежав зеленкуватий клубок слизу. Так виглядав паразит, яких деякі мутанти вміли вживляти в людей. Паразит пробирався у мозок і забирав контроль над  жертвою, перший тиждень жертву ще можна було врятувати, ампотім це вже був повністю мутант і лишалося тільки вбити. Схоже, мутант майже вбив цього мисливця і вживив в нього паразита, а потім цей чоловік сконав від ран, а разом з ним здох і паразит.

— Ти колись таке бачив.. — прошепотів темненький.

— У мене до дому теж забрався мутант з паразитами, але мою сім'ю встигли врятувати — тихо сказав гірник — але цим вже не допомогти.

— Жажмик.. там хтось на даху...

Я подивився туди куди вказував світленький. Як я його прогавив? На даху стояв хлопчик, на вигляд років семи. Але тільце було ураження паразитом, шкіра бліда, очі неприродного кольору, по волоссю розповзалась білизна, на тілі було багато прожилок червоного кольору. Отже, мутант заразив і цього малого, мабуть, саме його захищала та жінка.

Істота на даху нахилила голову і підняла руки. Він увесь цей час не рухався, тому я його не відчув...