Розділ сьомий, ганебно, але треба

— Ти загубився? — лагідно спитав він.

Ні, гуляю посеред ночі в лісі повному мутантів, домашку нам таку в школі заділи. Ну хоч з статтю вгадав, вже щось. Я зробив те, що у розмовах вдавалося мені найлегше, і ні, не почав валяти дурня, вилупився налякано на гірника, нічого не сказавши. Хоча, це теж в якомусь роді валяти дурня.

— Не треба боятись — заспокійливо проговорив гірник — давай я краще відведу тебе до табору, тобі там буде безпечно, а потім ми вирішимо, як відвести тебе додому. Де ти живеш?

— Я... я не.. знаю куди іти..

— Гаразд, як ти тут опинився?

— Мене.. в відпра.. вили.. — я намагався видавати час від часу правдоподібні схлипи, тема про неприязнь батьків для мене не невідома, мене при народженні лишили у притулку, прийшли потім один раз, наговорили усякого і пішли, тому очі щипало аж надто по  справжньому — ба.. батьки.. и...

Це було звичною практикою, інколи небажаних дітей виганяли і наказували іти кудись, де бачили мутантів. І гірник схоже теж про це знав. Його великі очі наповнились смутком і трохи сльозами.

— Як ти думаєш, чому так могло трапитись?

— Ма.. Ма.. завжди казала, що.. у ме.. ене.. голова така ж.. порожня як.. кістки..

Я ясно дав гірнику зрозуміти, що маю негативну зміну і був не улюбленою дитиною.

— Малий.. це може бути дуже важко, але.. вони тебе не чекають.

Ого, оце так відкровення! Я як міг зобразив смуток, я спеціально довго не кліпав, щоб зараз пішли слози, ну і цей метод не підвів, струмені покотились з очей. Соромно, але необхідно. Гірник пригорнув мене і підняв на руки. Він пішов у бік табору.

— Чого ти там так довго, Шамажин? — залунав грубий голос світленького.

— Алегро, ти чудово знаєш, що його звуть Жасмин... Що ти приволік?! — темненький схопився на ноги.

— Він загубився, не лишати ж напризволяще. Це негативно змінений..

— Аааа... Ну гаразд, давай його сюди, не надривайся. Ого, це його зміна? — хлопець підняв мене на витягнутих руках, обдивляючись, здивований, очікував, що я буду важчим.

— Мабуть, що так, і думаю, що через це він слабший тому і ..

Я зустрівся поглядом з мафією, дівчина виглядала шоковано. На мене чекає важка розмова. Темненький опустив мене на землю і обмінявся поглядами з світленьким, потім вони обоє поглянули на дівчину. Та лише розвела руками, і я був за це їй неймовірно вдячний.

Гірник підвів мене до вогнища і махнув рукою, запрошуючи сісти, а потім відійшов до темненького, вони поринули у дискусію подальших планів, але мені це було не потрібно. Сьогодні вночі треба розібратись, що це гірське чудо витворяє. І гірське чудо не змусило довго чекати. Тільки но усі посунули він знову почав свій ритуал.

У мене завмирало серце, щоразу коли з'являвся мутант. Коли по почуттям було близько півночі я встав і зміряв гірника наляканими очима.

— Що ти робиш? — мій голос затремтів.

— Ееееее...... М... А а... Уфф.. мутант вбив мого батька, він лишив послання, що це біла мітка, я шукаю мутанта з білою міткою, але жоден з них не міг цього зробити — скоромовкою протараторив гірник активно жестикулюючи.

— А ти вже сильніший, ніж твій батько?

— Він був одним з найкращих Мисливців свого рангу — говорив він з явним смутком в голосі і чогось невпевнено. Що воно таке?! Де таке ніжне і вразливе душевно створіння могло підчепити ідею виловлювати по ночах мутантів?!

— Ти що, просто хочеш теж померти від мутанта з білою міткою?

Гірник мовчки дивився на мене. Схоже, з цього боку на дану ситуацію він не подивився. Він не здається мені дурним, але чому кинувся мститись не думаючи, невже просто не цінує своє життя?

— Твої слова мають сенс..

— Тобі варто спитати у інших, може вони знають щось, про мутантів з білими мітками.

— Е... Дякую..

Я знову ліг, гірник ще довго сидів перед вогнем, а потім розбудив мафію. Дівчина почекала поки гірник засне, а потім стрілою кинулася до мене і схопила за волосся.

— Що ти тут робиш? — зашипіла вона.

— Твою роботу — я потис плечима і спробував вирвати волосся з її руки.

— І як же ти її виконаєш? — дівчина струснула мене.

— Ну, скоріше за все я вже припинив нічні заморочки твого шибздика.

Мафія припідняла мене за волосся і збиралася ще щось сказати, але я її перервав.

— Скільки часу знадобиться комусь з Горобців, щоб опинитись тут і надавати тобі копняків під зад?

— Шантажувати мене задумав?

— Це аж ніяк не шантаж, це попередження. Один з них за тими кущами справа і позаду — згадані кущі були майже два метри висотою і надійно приховували світлячка від очей, але коливання повітря вказали його місцезнаходження, коли він підійшов до кущів.

— Як ти...

— Наата. Що у вас тут відбувається?

На її обличчя треба було дивитись, ще ніколи я не отримував стільки задоволення від споглядання чиєїсь розгубленості.