Розділ перший, лишивши минуле позаду

— Який милий!

— Уті путі!

*Писки і звуки умиління*

Цей кошмар тривав вже хвилин двадцять, Мія, Шеллі і Наата по черзі підіймали мене на руки і обмацували як ляльку. Томота кілька разів намагався їх зупинити, але це не призвело до жодних результатів. Узагалі група справляла враження різношеостості і не злагодженості, але тільки на перший погляд. Проблемною точкою було те, що усі вони, схоже, з різних частин материка. Рено високий, підтягнутий, рудий, з яскравими зеленими очима, Карл навпаки низького зросту, фігуру розібрати важко, через мішкуватий одяг, з темним сіруватим волоссям і гетерохромією, одне око каре і одне синє, Мія майже одного зросту з Рено, має світле, майже біле волосся і ясні сірувато-блакитні очі,  Шеллі середнього зросту, струнка, без помітних форм, волосся чорне як вугілля, і очі теж, Томота теж чорнявий, але у нього волосся має трохи інший буруватий відтінок, очі темно сині. Наскільки я знаю, у Рено мутація, він не горить у вогні. Група не дуже то й стара, вони разом роки три, не більше, та заці три роки втратили трьох, Гьокко, Сифа і Тариса. Перші двоє отримали рани ще на початку і перейшли до цивільного життя, а Тариса з'їв мутант.

Мія раптом різко мене стисла, мало не переламавши ребра і повернувши у цей світ.

— Досить з нього вашої привітності — Карл відтягнув мене від трьох пекельних бестій і відвів трохи в бік — Зовсім гальмів не мають. 

— Отже! Ми пішки дійдемо до сусіднього міста, там з караваном дістанемося гір і приєднаємося до зачистки, там буде ще близько п'яти груп. Дорога займе у нас добу, тому приїдемо саме вчасно — Рено увесь час усміхається, як у нього за двадцять три роки усміхання ще рот не тріснув?

Усі підводились і збирались у похідний порядок. Я став трохи позаду Томоти. Ідучи стежкою вони весело перемовлялися і сміялись, тільки Томота тримався наче окремо, дивився похмуро під ноги, не піднімаючи погляду. Інші учасники групи не раз намагались його розговорити, та безрезультатно.

— Ага, на минулій вилазці, я мало зо сміху не обробилася, коли ти з Калом на руках вилетіла з печери, а він без упину "Постав мене! Я їх заживо! Заживо закопаю!" — Шеллі розсміялась, Мія закатила очі, але насправді сама готова була розреготатись.

— Та тварина почала шкребти цвяхом об скло.

Наата вже здавалося повністю вилилася в групу, від її сором'язливого погляду не лишилося і сліду.

— Міічіро — Рено поклав руку мені на плече — Якщо нам варто іти повільніше, просто скажи, гаразд? Часу у нас вдосталь.

— Не треба, все гаразд.

— Ти засапаний.

— Все гаразд.

Рено похитав головою.

Сонце вже підіймалося в зеніт, я вперше покинув місто і дикий степ виглядав... Порожнім і мертвим, суха, ледь жива трава, сіре небо затягнуте хмарами. На обрії виднілися кілька великих рослин, з розвинутими у всі боки лабетами. Звідусіль лунають дивні сюркочучі звуки.

— Що це? — спитав я у Рено, показуючи на невідомі великі рослини.

— Це дерева, колись, ще до того як усе сталося, вони були вкриті листям. Листя було так багато на кожній гілці, що під ним можна було стояти під дощем і не намокнути. Може це все і брехні, але я вірю, що так було. І були ліси, там росло багато багато дерев. Сотні! Тисячі! Чуєш звуки? Це цвіркуни, маленькі жучки з довгими задніми лапками, ще тут є птахи, не такі, як кури, зовсім інші. А в лісах колись жили зовсім неймовірні тварини. Такі дивні... Я не знаю, як тобі їх описати, в столиці є заповідник, там усе, що збереглося в бункерах, колись, ти обов'язково туди потрапиш.

Я намагався уявити, як виглядали дерева, а головне, ліси. Рено ішов поряд, дивлячись у хмарне небо.

— Зовсім сонця немає — зітхнула Шеллі.

— Принанні не йде дощ — весело заявив Рено.

Але майже одразу після його слів я відчув як на голову впало кілька крапель, через хвилину вже моросило.

— Принанні це не злива!

Його останні слова заглушив гул наростаючого дощу, вже добряче лило і лити ставало все сильніше.

— Це принанні не кислотни...

— Цить!

Карл приставив йому палець до губ.

— У тебе такі двобої з природою постійно, пам'ятаєш, ти в гололід сказав, що принанні ніхто не впав і нічого не зламав? — Карл, здавалося говорив на повному серйозі — А потім сам полетів сторчма зі сходів.

Через зливу було погано видно що попереду, лише через годину ми дійшли міста, караван лише збирався, шестиногі коні з зазубринами на копитах могли їхати і в дощ. Рено підійшов до одного з купців, показав йому пропуск і меч, каравани безкоштовно возили мисливців. Купець махнув рукою і вказав на один з обозів.

Під водонепроникним тентом, серед мішків і ящиків з товарами було тепло. Я згорнувся клубком між мішками з чимось м'яким і з хорошим видом на просвіт в занавісах, тому я міг чудово бачити, повз що ми проїжджаємо. Поки ми їхали у просвіті навіть показалося дерево, на гілках було трохи листків, але росли вони не так густо як казав Рено.

Вже почало темніти, після довгого переходу навалилася жахлива втома і очі злиплися самі собою.