Глава 15 — Чужою рукою

---

Він стояв у проломі того, що ще хвилину тому було медичним блоком.

Двері — товста плита армованого пластику з гідравлічним замком — лежали на підлозі за пʼять метрів від нього, скручені, наче лист бляхи, кинутий у вогонь і витягнутий назад. Лампи аварійного освітлення мерехтіли на стелі, і кожен їхній спалах вихоплював із напівтемряви силует — широкі плечі, нахилену вперед голову, важке хрипке дихання людини, яка щойно прокинулася з того, що мало стати її смертю.

У правій руці пульсувала куля чистої блискавки.

У лівій — багрова тканина.

Та сама. Та, яку він не випустив навіть тоді, коли його непритомного несли через льодову пустелю. Та, яка лишалась у нього в кулаку весь той час, поки маніпулятори нанокапсули зшивали йому ребра, відновлювали продірявлену легеню й заводили нову артерію від ключиці до стегна на місце тієї, яку розсікла силова коса. Згорнутий клапоть із обпаленими краями. У центрі — вишитий золотим нано-волокном знак Культу, тепер ледве видимий під іржаво-бурими плямами.

Він тримав цю тканину так, ніби це було єдине, що в нього лишилося.

[АНАЛІЗ] *Електричний потенціал у правій руці: 1000-10 000 кВ. Структура: впорядкований Flow-розряд. Походження: невідоме. Слідів імплантів не виявлено. сигнатура нестабільна.*

*Невідоме,* — звичайно. *Імпланти ніколи не люблять того, чого не можуть назвати.*

Я не рухався.

Лавка з нановолокном уже не обхоплювала мене мʼяко — після стрибка на ноги вона повернулася в нейтральне положення. Десь на її поверхні ще лишалася тепла вмʼятина від моєї спини. *Кілька годин тому я тут уже починав засинати,* — крутнулась у голові млява думка. *І ось тобі, Девіде, новий привіт.*

Анабель була ліворуч від мене — присіла на одне коліно за стійкою терміналу, пістолет націлений просто в голову незнайомцеві, палець уже на спусковому. Я бачив, як їй тремтить рукав куртки. Не від страху. Від адреналіну. *Ще пів хвилини тому вона розшифровувала чийсь заборонений сектор. А тепер у неї за спиною — людина з блискавкою в кулаку.*

Торсо... Торсо сидів на іншому боці печери біля штучного багаття й смажив тонкий шматок вʼяленого мʼяса на відкритому полумʼї. Він навіть голови не повернув. Перед цим він пів години приручав Flow-генератор — від маленького вогника до велетенського вихору, і знову до маленького, і знову до вихору, наче дитина, яка вперше отримала важелі від чогось живого. Тепер вогонь нарешті горів стабільно, і Торсо вирішив, що настав час їжі. Маленька драма за пʼять метрів від нього, схоже, його не цікавила.

*Можливо, для нього це й справді не важливо,* — подумав я. *Він уже бачив у житті десятки таких сцен. А можливо, він просто знає щось, чого не знаю я.*

Незнайомець перевів погляд із Торсо на Анабель. Потім на мене. Очі — світло-сірі, із якимось відтінком, що його не вловлював аналізатор. Втомлені. Голодні. Лютні.

Його погляд опустився на мою праву руку.

У ній — пістолет.

Старий. Темно-вороний метал, місцями потертий до сріблястого блиску. Граненна рукоятка з дерев'яними щічками — колись поліровані, тепер відшліфовані тисячами хватів. Прямий ствол без активного підсилювача Flow. Реактивні кулі — без насичення, на чистій хімії. *Така зброя стояла на озброєнні перших Флоу Гуардів. Багато циклів тому. Хто носить такий артефакт у наш час?*

Я взяв його з мертвої руки незнайомця кілька годин тому, коли передавав тіло маніпуляторам нанокапсули. *Зброя завжди йде окремо від пацієнта,* — щось у мені знало це настільки твердо, що воно прийшло в голову раніше за саму процедуру. Той самий старий професійний інстинкт.

Я підняв пістолет на витягнутій руці й покрутив його в долоні, наче перевіряв вагу.

— Віддай, — коротко сказав він.

Голос хрипкий, наче пісок у горлі. Звʼязки ще не повністю прокинулися від кріостазу, який зберігав його тіло, поки нанокапсула працювала. Слово впало в порожнечу між нами, і я почув, як куля блискавки в його руці затремтіла гучніше.

Я підвівся повністю. Повільно. Кожен мій рух простежували два спостерігачі — Анабель ззовні, незнайомець усередині. *Він зараз вирішує. Якщо я зроблю одне неправильне рішення — і вся ця станція стане його полігоном.*

— Звідки він у тебе?

Я підняв пістолет ще трохи вище, удаючи, що бачу його вперше. Старий допитний прийом. Якщо людина не отримує очікуваної реакції, вона змушена пояснювати.

— Не твоя справа, — відрізав він.

— Дивно, — я зробив ще пів кроку вперед і нахилив голову набік. — Я розраховував принаймні на «дякую». Кілька годин тому ми витягли твою дупу з намету посеред льодової пустелі. Силова коса розпорола тебе від ключиці до стегна. Ти втратив стільки крові, що під тобою застиг власний басейн. Якби не маніпулятори за цими дверима, — я кивнув на скручені залишки замка біля його ніг, — ти б зараз годував собою чорну воду під льодом. А ти зі мною навіть говорити не хочеш.

Куля блискавки пульсувала.

Він мовчав.

[СКАНЕР] *Активне джерело Flow: лівий бік грудей. Не імплант. Структура: органічна. Тип резонансу: Б, золотаво-помаранчевий.*

*Не реактор. Не імплант. Це йде... зсередини.*

Точно так само, як показували аналізатори в медблоці кілька годин тому. *Магічна сигнатура нестабільна, але протипоказів до Flow-ессенцій не виявлено.* Технічно техномансер. Але без жодного імпланта. *Як ти таке робиш, друже?*

Я присів на лавку. Розслабив плечі, наче ми давно знайомі й розмова в нас буденна, і кинув йому пістолет — підкинув, легко, з обертом, через печеру.

— Тримай. Мені він не потрібен.

Він спіймав зброю в польоті — лівою рукою, тією самою, у якій тримав тканину; пістолет ковзнув просто в долоню, тканина залишилась мов прирасла до руки проходячи між пальцями. Так невимушено й швидко, що на мить мені здалося, ніби *він* кинув пістолет, а ми просто відмотали час назад.

*Тіло пам'ятає,* — подумав я. *Як у мене з тіла перших днів — навіть коли голова не пам'ятала, як заряджати магазин.*