Глава 13: Випробування

---

Прокинувся я від гамору довкола.

Світанок — ранній, сірий, холодний — ледве пробивався крізь вікно нашої кімнати. Але навкруги все вже кипіло. Голоси, звуки кроків, брязкіт металу — поселення варварів прокидалося разом із сонцем.

Анабель у кімнаті не було.

Ліжко поруч із мною — порожнє, простирадла скинуті. Її речі — теж зникли. Скільки я проспав? І куди вона пішла без мене?

У сутінках я намацав свої речі — зброю, той мінімум, що залишився від нашого спорядження. Зліз із велетенського ліжка — кожен крок відлунював у величезній кімнаті, пристосованій для істот удвічі більших за мене.

Вийшов на балкон — і *побачив*.

Усі метушилися.

Кузні вже прокинулися — стовпи диму здіймалися над поселенням, удари молотів луною котилися між будівлями. М'ясні лавки відкрилися — я бачив, як велетні вивішують туші невідомих мені тварин, величезні, такі, що могли б нагодувати з десяток людей.

Варвари стікалися до великого дому — натовпами, групами, поодинці. Там, схоже, уже розпочалося щось важливе.

*Нарада*, — згадав я. — *Та сама, про яку казав Торсо.*

Я швидко вдягнувся й спустився вниз.

---

Посередині зали вже велася активна «дискусія».

Якщо це можна було так назвати.

Наш товариш Торсо бився врукопаш із якимсь велетнем — ще більшим за нього, ще могутнішим. Вони кружляли по колу, обмінюючись ударами такої сили, що підлога тремтіла під їхніми ногами.

Натовп навколо скаженів і улюлюкав від кожного нанесеного удару.

*«БИЙ!»*

*«ТРИМАЙСЯ!»*

*«КРОВ!»*

*«THURISAZ!»*

*«URUZ!»*

Імена рун — вони викрикували їх як заклинання, як молитви, як бойові кличі. Кожне ім'я резонувало в повітрі, наповненому енергією Flow — такою густою, що я відчував її на шкірі.

Бій тривав уже явно давно — підлога навколо них була залита кров'ю, усіяна уламками дощок і каменів. Декілька колон мали тріщини — наче хтось вдаряв по них молотом.

*Вони б'ються не на життя*, — зрозумів я. — *А за право.*

Я не встигав стежити за ними — вони рухалися зі швидкістю, неможливою для істот такого розміру. Кулаки мелькали в повітрі, руни на їхніх тілах спалахували при кожному ударі.

Аналізатор нагадав про себе — почав автоматично оцінювати обстановку.

**[АНАЛІЗ СИЛИ УДАРУ: КРИТИЧНА]**

**[ШВИДКІСТЬ НАНЕСЕННЯ: ПОНАД ЛЮДСЬКІ МОЖЛИВОСТІ]**

**[ПОТЕНЦІЙНІ НАСЛІДКИ: КРИТИЧНО НЕБЕЗПЕЧНІ]**

**[РЕКОМЕНДАЦІЯ: ВИКЛИКАТИ MEDIСЕРВ]**

**[ПОМИЛКА: ФУНКЦІЯ НЕДОСТУПНА В РЕГІОНІ]**

**[АНАЛІЗ ПОШКОДЖЕНЬ В ОПОНЕНТА: НЕ ВИЯВЛЕНО]**

**[ВІДМІНА ВИКЛИКУ]**

**[ПРОДОВЖУЮ АНАЛІЗ...]**

*Вічно щось собі розраховує*, — подумав я, ігноруючи потік даних.

Я знайшов Анабель — вона стояла біля однієї з колон, спостерігаючи за боєм із напруженим виразом обличчя.

— Що тут відбувається? — запитав я, протиснувшись до неї.

— Та ти все проспав! — вона глянула на мене з легким докором. — Торсо виявив бажання рушити з нами й супроводжувати нас у подорожі.

— І?

— Так-от, за їхніми традиціями *неможна* полишати поселення без поважної причини. Такої як скитання та здобуток знань. Але один мандрівник уже рушив у цьому циклі — Данмай — і тепер повернеться тільки через сто квантумів.

Вона зробила паузу, спостерігаючи, як Торсо отримав удар у щелепу й відлетів на кілька метрів.

— А такого, щоб було два мандрівники, ще не було в їхній історії. До того ж мандрівник повинен бути *достойним*.

— Угу, — я кивнув. — Достойним? І як це визначається?

— Ну, так на їхній мові це значить бути достатньо сильним, щоб самотужки вирішувати проблеми. Довести, що ти *вартий* того, щоб представляти свій народ у великому світі.

Не встигла вона договорити, як до наших ніг прилетів майже непритомний Торсо — грукнувши своєю важкою м'язовою масою об підлогу.

*Звук зламаних кісток відбівся відлунням в голові*

Дошки затріщали під його вагою. Пил здійнявся в повітря.

— НЕ ВСТАВАЙ! — проревів його опонент.

---

Я підняв погляд — і побачив *його*.

Це був могутній велетень — ще більший за Торсо. Метра три заввишки, може більше. Його плечі були такими широкими, що він ледве вміщався між колонами зали. М'язи — не просто великі, а *монументальні*, наче висічені з каменю.

Його руки були по лікоть у крові — крові Торсо — але на ньому самому я не бачив жодної подряпини.

А очі...

Його очі блищали зеленувато-помаранчевим Flow — такої концентрації, яку я бачив тільки в Володаря в Чорному Камені. Ці очі *бачили* більше, ніж звичайні — вони пронизували, оцінювали, зважували.

Аналізатор зрадницьки відмовився мені щось про нього розповісти.

**[ЦІЛЬ: НЕВИЗНАЧЕНА]**

**[РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ: НЕЙМОВІРНО ВИСОКИЙ]**

**[РЕКОМЕНДАЦІЯ: НЕ ВСТУПАТИ В СУТИЧКУ]**

**[РЕКОМЕНДАЦІЯ: ТІКАТИ ПРИ БУДЬ-ЯКІЙ МОЖЛИВОСТІ]**

**[РЕКОМЕНДАЦІЯ: ВИКОРИСТОВУВАТИ ВСІ ПІДРУЧНІ МЕТОДИ]**

— *Вождь.*

*Той, про кого говорив Торсо вчора.*

*Той, кого боїться навіть мій аналізатор.*

— Торсо, — голос вождя був низьким, глибоким, таким, що вібрував у грудях. — Хлопчику мій...

Лежачий на підлозі варвар відхаркався кров'ю — густою, темною, такою, що залишала плями на дошках. Підводячись із підлоги — повільно, з болем, але *підводячись* — він був виснажений. Ледве тримався на ногах.

Але *тримався*.

Не показуючи ані жалю, ані слабкості, здоровань схопив його однією рукою за голову — просто *обхопив* долонею весь череп Торсо — і підняв у повітря.

Його м'язи були пропитані рунами.

Flow пульсував по них — яскраво, відчутно, майже *відчутно*. Ці руки були здатні трощити скелі. Ці руки могли б вирвати дерево з корінням. Ці руки могли б убити будь-кого з нас одним рухом.

Його навички бою були на якомусь *іншому* рівні.

Нам у FlowGuards, навіть з усіма імплантами, навіть у костюмі «Титанів», навряд чи ми могли б стати на рівні з цим створінням.