ЧАСТИНА 1. ДМИТРО. Глава 3. Перший місяць спільного життя

1

– Заходь, Улянко, – сивочолий дідусь відчинив двері перед дівчиною, – ти сьогодні рано!

– Ой, Миколо Степановичу, я ненадовго. Лише на півгодинки. Хочу переконатися, що у Вас все гаразд. Та й поприбирати не завадить.

– Облиш, я сам усе зроблю, – дідусь усміхнувся, і глибоких зморшків на його обличчі стало ще більше.

– Краще вже я, – сказала Уля, – а Ви відпочивайте.

– Ну, добре, якщо тобі неважко.

– Ні, що Ви, мені зовсім неважко, – трохи злукавила дівчина.

Насправді Уляна відчувала себе виснаженою. Вона у житті так багато не працювала фізично. Дякуючи батькам, її життя було безтурботним. Вже третій тиждень вона виконувала сотню доручень своїх підопічних, прибирала, готувала їм їсти, купувала продукти та ліки. Вона дуже переймалася долею самотніх стареньких. Тому часто залишалася на розмову чи пропонувала їм ще чимось допомогти. Робота їй подобалася. Проте хронічна втома давалася взнаки.

Дмитро ж не поділяв такого завзяття коханої. Він не говорив ні колегам, ні знайомим, де працює його дівчина. Уля розуміла, що хлопець соромиться її професії. Та нічого зробити не могла – «сидіти у свого хлопця на шиї» їй аж ніяк не хотілося.

Уляна дуже змінилася за цей час. Шкіра на руках почала втрачати м’якість та еластичність через постійне використання дешевих мийних засобів. Часу та і коштів на салони краси не вистачало. Гарні сукні, що так пасували Улі, довелося змінити на звичайні джинси, а взуття на високих підборах – на зручні кросівки. Волосся вже не лоскотало плечі, а було охайно зібране у пучок на голові. Макіяж все рідше з’являвся на її обличчі. І захоплених чоловічих поглядів дівчина на собі вже не ловила. Та їй і не було діла до перехожих. Уля в думках прокручувала план на день, адреси підопічних та список доручень.

Одного вечора вона, переглядаючи пости своїх друзів у Фейсбуці, побачила, що її колишній танцювальний колектив їде з відомою співачкою в тур Європою. Вона могла зараз їхати разом з ними… Її очі зволожилися, а потім і прозора сльоза тихенько покотилася по щічці. Дівчина шморгнула носом і цим привернула увагу Дмитра.

– Що сталося, киця? Ти плачеш? У тебе щось болить? – Дмитро, який у цей час працював за комп’ютером, обернувся і запитально на неї поглянув.

– Все гаразд, коханий!

– Не хочеш мені розповісти?

– Ти ж зайнятий. Не хочу відволікати тебе своїми проблемами.

Дмитро підвівся з-за столу, підійшов до Улі й сів поряд.

– Я хочу, щоб ти розповідала мені усе.

– Та й розповідати особливо нема чого.

Вона показала хлопцеві пост у Фейсбуці однієї з колишніх подруг. На фото її усміхнені колишні колеги з танцювального колективу стояли поряд із популярною співачкою, а над світлиною майорів короткий напис: «Рушаємо в тур Європою!»

– Тільки й того? – Дмитро здивовано поглянув на Улю. – Ну їдуть і їдуть.

– І я могла б поїхати, – тихо промовила дівчина.

– То може ти вже жалкуєш, що зробила свій вибір на мою користь? Я тебе не тримаю. Можеш хоч зараз їхати! – хлопець роздратовано поглянув на Уляну.

– Навіщо ти так? Ти ж знаєш, що я тебе кохаю і не збираюся покидати, – почала виправдовуватися дівчина.

– Мабуть, сумніви все ж залишилися.

– Жодних сумнівів. Тепер ти – моє життя.

– Так уже краще. – Дмитро підвівся. – А якщо такі пости у соцмережах тебе засмучують, то може варто видалити звідти свій профіль. Спокійніша будеш.

– Не думаю, що це необхідно. Я більше не засмучуватимусь, от побачиш!

– Хочеться в це вірити, – з цими словами хлопець відвернувся від Улі й знову заклацав по клавіатурі.

2

– Алло! Уляночко! Ну нарешті я до тебе додзвонилася! Ти де пропала?! – почувся схвильований мамин голос у слухавці.

– Мам, все гаразд. Ти ж знаєш, робота майже не залишає часу для розмов!

– Вже й забувати стала про нас з татом, – ігноруючи останню репліку дочки, з докором у голосі мовила Ганна Миколаївна.

– Мам, ну кажу ж, просто немає часу!

– Ну добре, добре, вірю тобі. Тато ось вітання передає.

– Дякую, і йому від мене передай.

– Питає, коли в гості з Дмитриком приїдете.

– Ой, не знаю, мам. У Дмитра зараз роботи багато. Ти ж знаєш, він намагається отримати посаду заступника директора.

– Так, так, знаю. Він у тебе дуже амбітний. Головне, щоб про тебе не забував.

– …

– Чого мовчиш? У вас щось сталося?

– Та ні, ні, все гаразд.

– Я ж чую, що не все. Можливо мені варто поговорити з ним.

– Навіть не думай про це! – одна думка про розмову мами з коханим змусила дівчину напружитися.

– Ну добре, не буду, – після паузи Ганна Миколаївна продовжила, – може хоч ти приїдеш? Ненадовго!