Дилема

ЧАСТИНА 1. ДМИТРО. Глава 1. Перший день спільного життя

1

Уляна прокинулася у темній кімнаті. Через напіввідчинене вікно почав прокрадатися ранок. Проте розгледіти що-небудь було ще досить важко.

– Ти вже прокинулася, сонько? – спитав чийсь знайомий голос.

Дівчина здригнулася. Дмитро стояв у дверях спальні.

– Вже не сплю, коханий, – обернулася вона в бік голосу. – Котра година?

– Час починати нове життя, – весело сказав Дмитро. Він підійшов до Улі й поцілував її у щічку, трішки прим’яту після сну.

– Снідати будеш? – запитав він і, не дочекавшись відповіді, пішов на кухню. Звідти через декілька хвилин долинув неймовірний аромат свіжозвареної кави й почувся звук робочого тостера.

Уляна підвелася з ліжка, відчинила вікно і виглянула у двір. Сонце вже почало підійматися над сусіднім будинком і кімнату заповнило яскравим світлом.

Хазяїн невеличкої кав’ярні виносив на вулицю столики й стільці.

– Доброго ранку! – приязно привітався чоловік.

– Доброго! – усміхнулася у відповідь Уля. – Гарне у вас кафе!

– Заходьте до мене на філіжанку найсмачнішої у місті кави! – припрошував хазяїн. – Є свіжа випічка! Ще гаряча!

– Обов’язково завітаю, але іншим разом. Сьогодні буду ласувати сніданком, що приготував мені коханий.

– Тоді нехай щастить! Гарного дня!

– Вам також! – У піднесеному настрої, Уляна відійшла від вікна.

Сьогодні вона розпочинає пошуки роботи. У дівчини заплановані три співбесіди, а ще потрібно встигнути в супермаркет – для святкової вечері (перший день спільного життя!) потрібні продукти.

Поглянувши на годинник, Уля зрозуміла, що часу до першого інтерв’ю у неї не так багато. Вона побігла у ванну кімнату, швиденько причепурилася і зайшла в кухню.

– Сподіваюся, що ти зголодніла, бо я зробив багато тостів, а ще є твій улюблений полуничний джем, – сказав Дмитро і поставив тарілку з підрум’яненими шматочками хліба на стіл.

– Знаєш, як мене потішити, – смакуючи ароматною кавою промовила Уляна. Вона з ніжністю спостерігала за тим, як її коханий намащує масло і джем на підсмажену скибочку хліба. Уля поглянула на годинник. Стрілка показувала чверть на дев’яту, а це означало, що Дмитру час вже їхати на роботу.

– Як не хочеться сьогодні працювати, – ніби почувши думки коханої, промовив хлопець.

– То візьми вихідний: пройдемося нашою улюбленою набережною, поніжимося на пляжі...

– Звучить дуже заманливо, – зупинив романтичний хід Уляниних думок хлопець. – Але ж ти знаєш, що я ніколи не отримаю посади начальника відділу, якщо прогулюватиму роботу. І тобі відомо, як це для мене важливо. Тому облишимо ці розмови. Крім того, час підшуковувати тобі роботу. Ти ж не сидітимеш в мене на шиї усе життя, – саркастично зауважив Дмитро, піднявся з-за столу і пішов мити посуд.

– Не хвилюйся, не сидітиму, – образилася на його зневажливий тон дівчина. – Сьогодні призначено три зустрічі, думаю, що шанси у мене досить непогані.

Апетит в Уляни враз пропав і ранок було зіпсовано. Вона швидко допила каву і пішла збиратися. Через декілька хвилин у кімнату зайшов Дмитро.

– Вибач. Можливо я був занадто різким. Це через постійний стрес на роботі.

– Нічого. Я все розумію. – Уля не хотіла більше продовжувати розмову і вийшла.

– Не забудь купити продукти на вечерю! – крикнув із коридору Дмитро. – Я побіжу, щоб не запізнитися. Успіхів у пошуках роботи!

– Дякую, – буркнула собі під ніс Уляна, хоча і не відчувала вдячності в цей момент. Перший день після переїзду до коханого і така неприємна розмова зранку… Їй довелося залишити батьків, друзів, танці заради свого кохання. А тут відразу докори!

«Годі! Забули! Це ж лише перший день! Не будемо його собі псувати» – подумала Уля й усміхнулася до себе у дзеркалі.

Стрілки годинника показували дев’яту. Час виходити з дому. З гарно укладеним волоссям і ледь помітним макіяжем дівчина вибігла надвір. Легкий вітерець намагався додати власних штрихів до її зачіски, що робило її ще чарівнішою. Темно-синя класична сукня підкреслювала стрункість її фігури. А блакитні босоніжки й сумочка довершували елегантний образ красуні.

Спіймавши на собі декілька захоплених чоловічих поглядів, Уляна остаточно забула про зіпсований ранок. О дев’ятій сорок п’ять вона вже прибула на свою першу співбесіду і була впевнена, що успіх буде на її боці.

 

2

– Кажете, що стажу роботи жодного не маєте? – допитливо з-під круглих старомодних окулярів дивилася на Уляну літня жінка, директорка місцевого ліцею. Дівчина їй відверто не подобалася, чого вона особливо й не приховувала.

Вже понад десять хвилин тривала малорезультативна бесіда, метою якої, скоріше за все, було довести Улі, що вона ні на що нездатна.

– Лише практика у школі. Але не думаю, що відсутність досвіду – визначний показник. Я – дуже цілеспрямована і швидко вчуся.

– Нам, шановна, – жінка спеціально посталила акцент на слові «шановна», – не учні потрібні, а спеціалісти у своїй галузі. І ніхто вас тут вчити не збирається.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше