58. Перше знайомство з дідусем

«Моя кімната як завжди зберігається в чистоті та все на своїх місцях » зайшовши в кімнату Руді поклала на дерев’яний стілець свій мішечок. Та підійшла оглянути свою кімнату. Дерев’яні лаковані меблі оббиті гарною тканиною, як завжди зберігали свою автентичність. Велике ліжко посередині. Заправлене блакитним атласним простирадлом. Біля ліжка лежала стопка книг про магічні бойові мистецтва про які вона читала ще з підліткового віку коли прийшла сюди. Дівчина сіла на своє зручне ліжко, а потім і лягла спиною розкинувши руки. « Мені так чітко згадується той день, коли я сюди прийшла. І саме натрапила на зміну голови, який в ті роки інспектував місцеві регіони. Тоді ту заплакану дівчинку яка сиділа біля спаленого родового будинку поки брати спали, а весь гам людей який був вночі пішов. Ми з братами залишилися самі. Я стиха плакала поки брати заснули. Тоді якийсь дідусь вийшов із хащів лісу та підійшов до нас. Я не хотіла будити братів які тільки що задрімали. Тоді першим словом який він промовив тоді був мабуть: давай я допоможу. Я з недовірою ставилася до слів незнайомця, який навіть не назвав своє ім’я. Тоді він накрив нас своїм теплим сюртуком та пішов. Тоді було літо, але вже ставало в ночі прохолодно. На наступний ранок він з’явився знову приніс нам одежу та їжі на сніданок. Тоді Кейл запитав його: навіщо ви допомагаєте нам ? Він промовив: не правильно залишати дітей ось так. Невдовзі ми вже жили у будинку який він орендував для нас. Він нічого не просив взамін тільки час від часу присилав нам гроші та подарунки на свята. Цього вистачало для нас, щоб прожити цілий рік. Тоді Кейл вже вирішував куди поступити і пробував в усі щілини протиснутися на безкоштовне навчання. Він був запрошений на навчання в академію. Тоді ми не змогли б подумати про таке дороге навчання. Зараз в академії є програми безкоштовного навчання, але тоді ні і ціна на навчання була зависока для тої суми яка в нас була. Тоді я в таємниці від усіх пішла для того щоб заробляти гроші у тоді нашумівшій Організації авантюристів. Для того щоб укласти або взяти замовлення, щоб швидше зібрати ту суму яку не вистачало. Ми не хотіли просити грошей у того хто й так нам багато чим допомагав скільки років. Коли я прийшла туди мені показалося що це було великою помилкою. Але я все ж підійшла до стійки де можна запитати і взяти дозвіл та підтвердження, що ти авантюрист. Але там нікого не було я промовила: чи є хто ? І тоді показалася голова того старого, це був для мене маленьким шоком на той час. Що той хто нам тоді допоміг, знаходиться так недалеко. Він впізнав мене та спитав зі своїми добрими очима . – Привіт, чим я можу допомогти ? Тоді я ще не знала що він голова цієї організації. А тому розповіла все, і що брат вступає до академії, і що грошей на навчання не вистачить. Тоді він сказав тоді: " Я допоможу тобі їх заробити, якщо ти так хочеш працювати і не просиш моєї допомоги, а просиш роботу на якій ти сама заробиш гроші. Тоді зробимо так, через тиждень вам додому прийде завдаток та лист для тебе і твоїх двох братів". Я дуже була вдячна цьому і трималась за будь яку роботу, щоб допомогти своїй сім’ї, брати також робили все що було в їхніх силах. Його слова виявилися правдивими. Рівно через тиждень прийшов мішечок з грошима та три листи. Один з них з академії про те, що навчання Кейла було оплачене аж до її закінчення. Гроші, тобто завдаток. І двоє листів для мене та братів. У їхньому було сказано про те що ми повинні висилитися з цього будинку. Та сказано адреси двох гуртожитків де будуть вчитися брати. І де буду я. Тоді була наша перша сварка з братами. Брати не хотіли мене відпускати, але їм довилося це зробити. У моєму листі який я заховала від братів. а потім прочитала було написано саме де я буду проживати та мої перші місії в яких був вказаний час та місце зустрічі. Пішовши ще з темна, щоб брати не помітили. А щоб вони не хвилювалися я залишила лист.

 Натен, Кейл не хвилюйтесь за мене я домовилася з Організацією авантюристів, що залишуся в них та буду допомагати по роботі. Зустрінемося трохи пізніше. Пробачте що йду не попрощавшись з вами. але б ви мене навряд чи відпустили.

Дівчина подивилася на стелю де було, яке наче усипане зорями. А біля столу вгорі був місяць. «Цю кімнату мені дали ще тоді коли я тільки прийшла. А завдання які я спочатку виконувала були найпростіші. Заняття фехтуванням, алхімією та теоретичними науками. Уроки проводилися з учителями, які багато практикувалися разом зі мною. У мене тут було майже все що я б не захотіла. Я любила читати книги у своїй кімнаті тому всі книги були перенесенні з бібліотеки організації, яка мала одне правило для всіх окрім мене:" Не виносити книги! ". Десь тоді я дізналася що той дідусь, який так багато зробив для нас був головою організації. І тоді я поклялася що виплачу всю суму, яку він давав мені та моїй сім’ї. Тоді я почала брати прості замовлення для того, щоб потрохи відплатити за його доброму. Так я ставала сильнішою з кожним роком. Братам я відсилала на їхнє день народження лист та маленький подарунок на який я сама заробляла. Хоча голова й не хотів, щоб я йому щось віддавала за його допомогу я ніяк не могла з цим змиритися. Тому й по клялася тобі дід був так злий на те що ця клятва спрацювала. Проходили роки я спокійно виплатила голові за його допомогу, але й так не відмовилася від своїх місій тому голова скоротив їх і сказав: "Що тепер ти сама вирішуєш як тобі жити, тому я не буду тримати тебе тут чи казати тобі продовжити контракт". Дідусь на моє повноліття подарував цю магічну сумку та попросив називати його тільки так. Брати тоді так хотіли щоб я була біля них, що через рік обговорювання цієї теми вони обманом мене записали у академію де були вже ректором та викладачем. Після того вони пообіцяли що більше так робити не будуть. Хоча коли я була на одній місії мене трохи зачепила одна з темних істот. Тоді я ще знала що брати поставили на мене маячок за яким могли знати не тільки моє місцезнаходження, а й стан здоров’я. Багато я тоді про себе дізналася та про наші відносини теж. Ображалася на них я так по-дитячому, але все таки я стала більш обережною зі своїм здоров'ям та оточенням теж. Все таки тепер я знала що брати про мене дуже хвилюються а тепер ще й Ден. » Руді заплющила очі щоб більше не думати про це. Через кілька годин вона засне та проспить до наведеного часу, коли потрібно буде вставати.