54. Книга та меч

Настали довгоочікувані вихідні. Хлопець сидів у бібліотеці та читав книгу яку давно відкладав на потім «Істинна пара та пошукові закляття» ця тема зацікавила його тим що й кожного перевертня « У цьому світі для перевертнів і справді таке могло бути. Мені б не хотілося щоб вона з’явилася бо в мене є Руді. А будувати з кимось відносини та з кимось іншим я проти ». Хлопець швидко перегортав сторінки щоб знайти потрібне закляття аж тут знаходить тих самих сріблястих метеликів по яким він сам йшов коли тільки прибув до академії. Зараз у голові роїлося багато думок тому він дочитавши про них закрив книгу та поклав на полицю де вона й була. В душі хлопця теж відбувався повний сумбур у цій ситуації. Але холодний розум переміг тому хлопець розмірковував сівши на стілець біля вікна. «Той день мені чітко закарбувався в пам’яті і якщо б Руді сказала мені тоді я б взагалі не зрозумів ще більше. Шок від перенавантажень та нервового стану не пішов би на краще розуміння ситуації. Але зараз коли ми стали парою то чому ? » У хлопця ставало все більше запитань, але одної миті в нього промайнула думка сказати першим, а потім тверде слово «ні» в голові. «Руді однаково розповість мені пізніше коли буде готова про це поговорити. На неї події та обставини склалися набагато поганіше ніж тоді у мене. Якщо й справді я б пережив так як вона відразу всі новини навалювалися одне за одною То й мені б було важко це прийняти та осмислити за короткий час. »

- Я зачекаю токи доки ти будеш готова мені це розповісти.

Сказавши хлопець собі під ніс він обернувся на швидкі, вже знайомі кроки дівчини. «Коли я опанував своє первинне тіло перевертня було дещо складно, але за допомогою свого «я» тепер я можу бачити в темряві та інші чуття також набагато покращилися. З цим моє уміння меча стало набагато кращим ніж було тоді. Зараз магія мені не дуже вдається хоча маю деякі досягнення в цій області » Двері відкрилися з-за них виднілася світла голова Руді. «Спаринг, точно ! ». Ден швидко встав та поквапився до дівчини .

- Вибач, я зовсім забув що час летить так швидко.

- Нічого, а тепер пішли на полігон швидше.

Руді була вдягнута в чорні, шкіряні штани та білу блузу. Її волосся будо акуратно заплетено у гульку та прищепнуте дивної форми шпильку чорного кольору. Через деякий час пара стояла на покинутому майданчику для тренувань. Тут хлопець теж бував, але по-іншій причині для знайомства з його підлеглою.

- Я тут тренуюся, майже кожен день. Студенти сюди перестали ходити бо за цим місцем була погана слава. А мені воно підходить саме з-за цього аспекту.

Хлопець нічого не сказавши обернувся в бік де був вже знайомий йому камінь. Він поклав на нього свої та дівчини речі. Повернувшись, він промовив.

- Гарна все-таки тут місцина .

- Це справді так.

Дівчина витягла свою зброю та промовила.

- Ну що ж розпочнімо спаринг ?

Її двоє клинків блищали на сонці наче їх тільки що зроблені та відполіровані самим майстром своєї справи. Хлопець витягнув свого меча та промовив.     

- Давай, тільки обережно що б не порізатись.

- Та я ж уже не маленька.

Руді напала першою її двоє клинків ставали в її руках швидкими, невидимими лезами, як Деновий меч з витонченістю парирував та блокував дії її двох клинків. Пара билася на рівних, хоча у хлопця більше сили, а у дівчини неймовірна швидкість. Стратегії бою, нападу та захисту були справді вражаючі але в один момент їхня зброя відлетіла одночасно.

- Нічия

- Це не чесно !

Руді підібрала свою зброю .

- Давай ще разок.

Хлопець подивився на небо. Вже темніло. Тому хлопець сказав.

- Ні на сьогодні досить. Давай позаймаємося наступними вихідними.

Дівчина не стала заперечувати.