41. Родич

Місце: невідомо; Час: цим днем

Кімната з багатьма рослинами які обплітаються по всій кімнаті зеленими стеблинами. Посередині цієї кімнати стояло велике могутнє дерево яке стояло непорушно. Хрустальне листя все було скручене як сухе . Кожен листочок записувався та оглядається вченою.

- Ах ! Цей листочок, в-він живий .. .

Вона побігла до виходу з кімнати та через  декілька хвилин у кімнаті загомоніло, вчені та маги перемовлялися між собою поки в кімнату не зайшов чоловік років п’ятдесяти та дворецький молодшого віку.

 - Він  виведи всіх з цієї кімнати, швидко.

Дворецький вклонився та швидко виконав наказ вийшовши за двері стоячи поряд щоб ніхто не зміг ні почути, ні зайти. Незнайомець скинув свої окуляри та став наче молодший . Підстаркуваті очі стали жорстокими, Він підійшов до дерева та протягнув руку до листка під назвою Деніел Стоу Нох та його портрет.

- Чорт !

Чоловік стукнув по дереву з такої сили що воно ледве не впало.

- ­Як він взагалі вижив ! Болісна смерть повинна відбутися давно у тому задрипаному світі, а тепер що !

Чоловік взявся за голову та рвав на собі волосся.

- Цей клятий старигань зідрав з мене обіцянку що я навіть пальцем торкнути його не можу. Паскудство !

Знов дерево захиталося, але не впало. Він сів та почав думати вголос.

- Я все продумав до маленьких деталей, навіть прибив всю родину щоб отримати їхню силу та вплив, хоча зараз навіть інші клани схиляють голову перед мною, але ж ні останній нащадок сім’ї живий. … Знаю !

Губи усміхнулися неначе передчувають наживу, очі запалали він встав та ходив по кімнати піддакуючи потім надівши окуляри та вийшовши до коридору звернувся до свого дворецького.

- Він знайди його і чим швидше тим краще !

Він поспішив далі, а дворецький завернув у інший коридор та зник з поміж люду.

Ден

Хлопець відкрив очі у своїй кімнаті накритий ковдрою. «Що взагалі відбувається сьогодні я наче у вісні вовком бігав і з кимось говорив. Це дув дивний сон який мені снився ». Він почухав потилицю та встав похитуючись з боку в бік потім вирішивши свою ходьбу попрятував до книг які рекомендувала на прочитання дівчина. Взявши всі він знову сів на ліжко та читав доки не закінчився день. Наступного ранку він не лягав спати а прочитавши усі книжки повернув їх бібліотеці. Після пар він знов заглянув у бібліотеку та взяв декілька книг про клани, магію та історію. Повертаючи до гуртожитку він помітив чийсь транспортний засіб про який розповідав Ґел. «Хтось приїхав до гуртожитку ? » Здивовані студенти проходили повз дивлячись на машину та перемовлялись між собою. «Схоже тут приїжджають тільки в крайніх випадках» Доходячи до своєї кімнати перед його дверима стояв якийсь старий чоловік, нахилив голову. Хлопець підійшов та заговорив першим.

- Ви щось хотіли ?

Чоловік відразу наче оживився та сказав, повертаючи голову до хлопця.

- Так, нам треба дещо обговорити з вами наодинці.

Жорстокі очі які ледве помітні з під окулярів дивилися уважно і оцінливо.

Очі у хлопця потемнішали.

- Можна поцікавитися про що буде розмова ?

Чоловік відійшов від дверей на крок та промовив ледве посміхаючись.

- Мене звати Зігид, я троюрідний брат твого батька .

Здивування і серйозне обличчя . «Щось тут не так він не міг знайти мене настільки швидко, йому від мене дещо потрібно і це важливо».

- І нащо ви прийшли сюди ?

- Ну а як побачити як ти тут поживаєш наша родина рідко спілкувалася. А після випадку з твоїми батьками ми зовсім втратили зв’язок з тобою Деніеле Стоу Нох.

- Тоді гарної подорожі назад сьогодні у мене багато справ.

Хлопець відчинив двері але їх затримала рука чоловіка з якоюсь карткою .

- Це моя візитівка візьми, там є мої дані подзвониш коли будеш вільний  і ми продовжимо розмову.

Взявши візитівку хлопець зайшов у свою кімнату та подивився на неї .

- Зігид Егоу Нох. Відділ безпеки кланів…       

«Все це занадто дивно ». Він поклав її на стіл та сів у позу лотоса тренуючись та міркував про майбутні дії.