32. Вибачення

Йшовши по коридорах срібний метелик наблизився до сходів та летів уверх по сходинках він світився та ставав все більш природнім. Неначе це не магія а природа його створила. Метелик тепер ставав із рожевими украпленнями десь в середині нього рожевий колір перетікав по ньому аж доки з кінчиків мерехтливих вкраплень  виросли двоє тоненьких ниточок вони красиво переливалися коли метелик махав крилами. Сходи були кам’яні та старовинні, неначе стояли тут століттями. Хлопець підіймався сходами аж доки вони не закінчилися. Руді ще не помітила його присутності вона сиділа та дивилася на великий місяць, який виднівся з вікна. «Вибач мене Руді я винний за ті слова що сказав тобі та причинив тобі біль ..» Стоячи, він пішов до дівчини через столи, деякі прибори. Більшість з них покрита пилюкою, на них лежали папірці та книги. Коли Ден наблизився її волосся блищало у місячного світла. Йому так стало шкода що він впав на коліна та обійняв зі спини ці обійми трохи спантеличили дівчину, а потім вона не втрималась та як мала дитина розплакалася, сльози текли а він їх обережно витирав, потім похиливши голову сказав

- Вибач мене я не знав … усього що ти пережила хоча й догадувався.       

-Руді-                                           

Обійми такі теплі та надійні що обернувшись Руді розплакалась вони не були болючими чи насильницькими. Вибачення були щирими з самого початку. Кожна сльозинка що пала з її очей легенько та трепетно витиралася, вона ледве не заплакала ще раз але зібравши і так розхитані нерви дівчина промовила.

- Як ти тут взагалі опинився, це місце таємне від всіх.

Руді вже не плакала та дивилася на нього. Ден сказав .

- Як сказав твій брат Кейл цей метелик допоможе знайти тебе.

- Метелик ?

Вона задумалася потім почервоніла та сказала.

- А якого кольору він був ?

Вона швидко звільнилася від рук хлопця

- Спершу Сріблястий а потім до нього добавився рожеві кольори.

Дівчина від почутого швидко встала та добавила.

- І в нього з’явилися ще вусики ?

- Так, а звідки ти ..?

Вона мовила відірвавшись від думок.

- Уже зустрічалася з ними.

Дівчина знову подивилася на місяць. «метелик істинни: він знаходить істинну пару власнику який слідує за ним та показує шлях. Кейл міг його викликати та адресувати його Дену, а потім він знайшов мене...» 

Руді відірвалася від своїх думок .

- Тобі брат не сказав куди тобі йти далі ?

Хлопець вже піднявся на ноги та відповів.

- Він тільки сказав що ти покажеш.

«Ну аякже ! Але з іншого боку … » Її щоки набули рожевості. Вона розвернулася до хлопця взяла його за руку та потягла за собою. Через декілька хвилин біля гуртожитку. Вона відпустила його руку та пройшла в середину потім за нею зайшов хлопець. Тиша зустріла їх, а потім з однієї з багатьох дверей вийшла комендантка вона спершу звернулася грізним норовом.

- Руді чого ви тут в такий час ! Ніч надворі вже коменданська година давно зачинила двері цієї богодільні.

- Пані Праф вибачте що потурбували о такій годині, моя кімната досі вільна ?

- Пффф, ну аякже. Хто ж посміє там знаходитися. А цей адепт з вами ?

Її око сіпнулося, але ніхто на це не звернув уваги.

- А у вас є вільна кімната ?

Запитала дівчина не звертаючи уваги на око жінки.

- Я вже казала вашому брату що немає кімнат тому навіть нові студенти чекають своєї черги на кімнати з-за причини ремонту другого корпусу.

«Залишилася тоді тільки моя кімната а завтра я шукатиму ще варіанти». Тоді дівчина промовила.

- Тоді студент буде поки у моїй кімнаті, дайте йому дозвіл .

Коменданта неначе поперхнулася.

- Але ж ви ніколи не давали дозвіл навіть своїм братам. 

- Мене це не цікавить дайте дозвіл і я вас не буду затримувати та й ви мене також .

Жінка оторопіла, але через хвилину пропуск був у хлопця тоді дівчина подякувала та пішла по коридору далі. Через декілька хвилин вони вже стояли біля дверей її кімнати вона встала та оперлася на стіну примовивши.

- Відчиняй двері, краще провірити зараз чим потім ти будеш стирчати тут до поки я не прийду.

Ден нічого не промовив крім слів коли відчинив кімнату. Двері швидко піддалися та відчинилися. Кімната складала з двох кімнат поділені між собою лише віддалено від уявлення хлопця. Велике біле ліжко, тумба з двома ящиками на яких стояло декілька книг та світильник у формі троянди. Далі чи то дерево чи то інтер’єр такий, що велике дерево своїм гіллям прийняло таку форму. Вони робили інтер’єр міфічнішим дерев’яна вітка погнута так що там можна і сидіти як у кріслі так і покласти щось воно простягалося по всій кімнаті з іншого боку стояли якісь скляночки та багато книг.    

- Ем гарно       

Сказав хлопець пропускаючи дівчину вперед. Зайшов сам. Вона відчинила шафу та дала йому полотенце як і собі та собі одяг. Промовивши.

- Там на кінці коридору останні двері є вбиральня та ванна кімната. Чоловічий на цьому поверсі тому тобі не прийдеться багато ходити.

В двері які тільки що зачинилися хтось постукав. Це була комендант вона принесла пакунок з одежею для студента. Її око шукало щось підозріле але при огляді кімнати нічого не знайшла та пішла. Руді вийшла слідом залишивши хлопця на самоті.