27. Кінець балу

\

Не довго дівчина сиділа одна.

- Ну привіт, пропаже.

Руді повернула голову до голосу вона упізнаючи його. «Еліо ! »

- Якого лівого ти мене знайшов ! Що ти тут робиш !

Хлопець розсміявся та підійшов ближче, його незвичне волосся привертало багато уваги чорне з бірюзовим відтінком волоссям було стягнуте гумкою.

Він одним рухом підійняв дівчину на плече.

- Гей ! відпусти !

- А ти йти зможеш ?

« От скотина ! Він все знає і хоче на цьому відігратись.»

- Та щоб тобі .. з жінками не везлося, гад летючий !

- Гей я шукав її, а ти ще й ображаєш !

- Тоді відпусти.

- Ага ще чого. Ти потім втечеш і знову мені шукати. Досить та і втекти в тебе не вийде. 

«Мене ця ситуація дратує. Але зовсім немає сил »

Хлопець змінив положення дівчини на зручніший. Тепер вона сиділа на його спині вчепившись як кліщ у жертву, щоб не впасти.

- Надіюся телепорт ви не з зали зробили ?

- А як вгадала ?

- Ах ти дурна голова не можна було на вулиці чи десь віддалік !

Вона постукала по його макітрі жаль що не сильно.

Вони ввійшли у зал там було багато люду деякі перелякані, а деякі з мечами стояли біля інших людей. «Мене зморює все більше» Руді закрила очі, але вслухалася що відбувається. «Де Ден надіюся що він пішов не хочу, щоб він бачив мене такою.» Але ж вона знала що він десь тут та провалилася у короткотривалий сон.

- Поспи трохи, тобі не зашкодить.

Еліо сказавши ці слова пішов далі.

-Ден-

«Чи є можливість що я сплю ?» Коли хлопець ввійшов до зали він не міг повірити що зараз бачить. Перелякані аристократи розбіглися по кутках зали, а деякі навіть вибігли та закрили наглухо двері. «Королівських осіб не було видно ну то й на краще.» Посередині залу стояли двоє чоловіків вони відрізнялися від всіх інших хто тут був. Під їхніми ногами плавали кола з якимись написами та малюнками в них. Деякі лицарі стояли в бойовій стійці, оголивши свої мечі та направивши їх на незнайомців. Ден підійшов ближче. «Вони перемовляються між собою, але ніяких агресивних дій ».  Один з незнайомців підійняв руки та промовив.

- Доброго дня, вибачте що вриваємось без попередження надіюся наступного разу таке не повториться.

Чорноволосий говоривши подав знак іншому і той наче зник. «Добре що Руді зараз на балконі там її не знайдуть я гарно закрив двері та замаскував їх. Надіюся в них немає ніяких поганих замислів не хотілося тут витягати зброю». Хлопець наблизився ближче та запитав незнайомця що залишився Ден подав знак опустити зброю, але бути напоготові. Лицарі його послухали та опустили, але деякі не послухали хоча і не наближувалися близько до місця де були ті двоє. Ден запитав чітко та просто.

- Яка ваша мета ?

А чорноволосий, який посивіє швидше ніж постаріє. Відповів.

- Це сімейне, але ми не будимо вам надокучати та підемо відразу як закінчимо.

З іншого боку залу почувся голос другого незнайомця.

- Кейл ! Я знайшов її !

Хлопець повернувся в його бік. За декількома метрами від нього на спині незнайомця була його Руді. Його неначе озноб схопив, під ногами було м’яко неначе він зараз впаде, але це швидко минуло. «Вона непритомна.. . » Ден діяв інстинктивно. Він приставив меч до шиї незнайомця що був поряд.

- Що з нею.

Чорноволосий мовчав він поводився занадто спокійно, але одною ліктьовою частиною руки відвів Денового меча та сказав.

- Не потрібно так перейматися,  я й так скажу.

Чорноволосий трохи нахилив голову, його очі засвітились світло-сірим на чомусь він був сконцентрований.

- З нею все буде гаразд зараз вона просто спить. Еліо давай її сюди.

Незнайомець передав у руки хлопцю та  промовив якесь слово і все стало. Час наче застиг, аристократи які робили якісь дії завмерли. Ден спершу теж неначе застиг, а потім він зробив крок потім ще один, тепер хлопець перетнув коло зі світла та малюнків та застиг.  Ті двоє  одночасно обернулися один до  одного.

- Ел а ти правильно заклинання промовив ?

- Кейл я ж не простий неук як і ти.

- Де ж той клятий камінь.

Чорноволосий шукав щось у сумочці дівчини.

- Ну нарешті.

Він кинув намагнічений камінь об мармурову плитку. Щось затріщало та засвітило все дужче.