26. Промова, бал.

- Вибач що так довго мила…

Він приблизився до дівчини майже без шуму та поклав руку на її талію.  «Дивлячись у його темні очі у нього була важка розмова» Аристократка злилася все більше та в одну мить сказала.

- Ви не заслуговуєте його !

Обернулася та пішла до столу з напоями до іншого боку залу. Ден нахилився та прошипотів на вухо.

- Все гаразд ?

Її щоки стали розовішати коли він наблизився.

- Так, але більше не кажи "мила" мене це дратує .

Хлопець усміхаючись відійшов на крок .  

«Хоча я багато чого бачила ,але мене турбує цей хлопець ! Його слова дають надію на щось більше ніж проста закоханість, але не все буває так просто враз і полюбив незнайому людину з якою провела декілька днів. Сьогодні я йду звітси в інший світ і ніколи не повернуся ми більше не зустрінемось.»

Вона підійшла до столику з напоями та взяла собі бокал червоного вина. Густе темно-червона суміш пахла вишнею. Руді навіть уявила терпкий солодкий смак, але хлопець перервав її насолоду. Він перехопив склянку та забрав її собі.

- Гей ! Ми про це не домовлялися, відай !

Руді була невдоволена «Я навіть не спробувала. І мені вже двадцять чотири, я не малолітня якась що пити не може або не вміє !»

- Відай .

Прошипіла дівчина щоб ніхто крім хлопця не почув.

- Воно кисле та й занадто багато спирту тому тобі зась.

І випив Руді вже хотіла вчепитися йому в горло, але її зморювала млявість наче п’явка.

- Добре … ..

Хлопець змінився в лиці він думав вона буде злитися, а не буде млявостю. Очі виглядали змореними та ледве дивилися як зазвичай.

- З тобою все добре ?

Дівчина однією рукою взялася за голову

- Та трохи голова болить не зважай .

Ден поставив склянку та підійшовши, він взяв її за руку та кудись повів. Через хвилину вони були на балконі. Свіже прохолодне повітря мало освіжаючий ефект.

- Сідай, перепочинь.

Він накинув піджак на її плечі, коли Руді сіла їй стало набагато краще вона відповіла.

- Дякую .

Хлопець відповів у своїй манері.

- Пф.. Краще про себе подбай, а не мені дякуй.    

Від відкритих дверей почулася промова короля.

- Дорогі  ….. У сонячного дня зустріч..

Король говорив і говорив. А Руді розмовляла в голос дивлячись у небо. Їй ставало гірше ніж було, але вона не хотіла показувати свій нинішній стан перед ним.

- Слухай Дене чи ти бачив колись зблизька повний місяць ?

- До чого питання ?

- Та .. нічого .

- Ні кажи мені цікаво.

Він нахилився щоб краще чути її слова, які були схожі на бурмотіння.

- Він як тьмяне сонце під покривом ночі.

- ….

Руді підняла руку до зірок. Але місяця не було. Потім вона прийнялася щось робити та діставати магічний камінь. «Камінь готовий до використання, але я навіть встати не можу ».

- Ти виконаєш моє прохання ?

Хлопець дивився уважно та стежив за її млявим станом, в його очах виднілося хвилювання . Він вже й не знав що робити, хоча голос ніяк не змінилася, але він відразу погодився без ніяких роздумів.

«Вибач але мені потрібно додому у свій світ бо тут я впаду в кому а потім смерть без мани я вже не чую своїх ніг».

Зчувся великий галас деякі перелякані вищали неначе вони побачили великого щура або ж ще когось лячного це привернуло увагу пари.  Хлопець не хотів залишати дівчину саму але він швидко взяв себе в руки та промовив 

- Я скоро прийду, тільки піду подивлюся і відразу повернуся.

Ден вийшов залишивши дівчину на самоті.