15. Вулиця Табернайн

Від автора : вибачте за технічні несправності 😵‍💫

Автор приносить свої вибачення!

Дякую за увагу..

Гарного читання !

 Сонце виглядало з-за хмари яка білим полотном покривало небо. «Сьогодні буде дощ» Дівчина чекала на хлопця біля дверей замку вона була в тому наряді в якому ходила на аудієнцію. «І де його так довго носить, пішов за конем а ніяк прийти не може !» Через деякий час біла карета під’їхала до неї, вона була біла з чорними вставками, як і колеса. Двоє чорних коней тягли її за собою незважаючи на її вагу. 

 Двері відкрилися там був Ден та ще хтось, натомість кучер зліз та подав їй руку .

- Сідай.

Сказав хлопець доброзичливо наче тої маски і не було 15 хвилин назад. 

- Ну нарешті !

Руді проігнорувала руку та швидко сіла у карету, оглянулася . «О, так цей чолов'яга нам допоміг біля воріт.»

Кучер закрив дверцята, через хвилину карета здвинулася з місця.

- Повниш Сера Еквеса який допоміг нам з тими вартовими ?

- А як це забути можна ?  

Старець подав смішок, А пара запитально поглянули.

- Ви така гарна пара. Дену у тебе прекрасна дівчина коли одруження плануєте ?

Він був одягнений у звичайний одяг, стрункий, посивілий дід, який дивився на свого внука такі були очі у той момент. Сер Еквес виглядав щасливішим ніж був вчора.

- Еквес ми з Руді тільки партнери на цьому заході і все.

Хлопець був трохи скуйовджений.

- То куди ви прямуєте ?

- До вулиці Табернайн.

- А...бутики провідати розумію, розумію. Така красива дівчина важко за цією модою слідкувати мабуть?

Старець похитав головою неначе жаліючи, Руді нічого не відповіла просто дивилася на них або у віконце карети. Вони вже їхали по вулицям міста. «Вчора було дуже туманно, але я так хотіла вже спати що й не зрозуміла як зайшла та заснула на новому місці». Руді й не помітила як вийшов Еквес, а потім карета зупинилася Ден вийшов та подав їй руку. Вона її прийняла сказавши.

- Дякую     .

- Куди йдемо спочатку ?

Сказавши ден відійшов щоб дівчина в повній мірі роздивилася кули вона приїхала. Вулиця наповнена людьми та бутиками і салонами по яких ходили купа люду в пір’ях або бантах. «Жах що це за несмак, як таке вдягнути можна! А цей запах парфумів притупляє мій нюх, занадто солодкий та концентрований! »

-Сукня.

Твердо сказала дівчина з таким виразом обличчя що кожному зрозуміло тут їй не приємно знаходитися.

- Тоді йдемо.

Він простягнув свою руку їй, вона спершу вагалася але все таки здалася та поклала свою руку на його. На диво його долоня була більше її коли він ніжно її стиснув то вона майже не побачила її. І вони пішли по вуличці залишивши карету позаду себе. Зайшовши в один бутик, потім в другий у третьому не знайшовши потрібне дівчина зайшла ще у деякі крамнички купивши корсет, шовкові нитки, білу сорочку  та декілька дріб’язкових прикрас. Хлопець запропонував піти у пекарню перекусити. Заклад був гарно оздоблений, дерев’яні балки гарно оброблені різьбярем нагадували то хвилі, то казкових тварин. Обравши столик біля вікна на другому поверсі, та сівши, дівчина подивилася на краєвид через ветичезне вікно . Люди, карети та деякі вози або по-одинокі наїзники, роїлися на проїжджій частині дороги. «Якщо придивитися краще то можна побачити карету в якій я сюди приїхала».

- Ти любиш тортики чи печення ? Чай зелений чи чорний, а може кофе ? З цукром чи без ?

- Якщо є то шоколадне печення з зеленим чаєм без цукру, буду вдячна.

Руді посміхнулася та знову подивилася у вікно, зараз їй було й справді добре. Хлопець кивнув та пішов до стійки замовлень, замовивши замовлення він повернувся та сів навпроти Руді.  

- Розкажеш про себе ?

Дівчина враз втратила той спокій та приємне почуття, їй не хотілося говорити про себе тому склала руки та обперлася на стіл, мовила.

- А нащо ? Ти ж про себе теж не розповідаєш і я не буду.

Офіціантка вдягнута у біле платтячко та чорненький фартух, на її чорненькій голівці був біленький чепчик з двома білими бантиками збоку. Вона тихо поставила посуд та так само зникла. Руді взяла печенинку та почала гризти до поки вона не закінчилася. Другу вона не взяла, бо заговорив хлопець.

- Мене знайшов один з лицарів замку, кажуть що я прибіг до них увесь в крові та поранений. На вигляд мені було всього  п’ять чи чотири роки. Лицар мене забрав до себе замінив мені й батька, й матір. Потім я пішов по їхній професії, королівство було тоді на порозі війни, а я був призовного віку, мене забрали до армії, там я пробув десь більше року, потім прославившись я повернувся сюди. Мій прийомний батько помер від лихоманки на той час я був дуже далеко від дому, листи не посилалися. Дізнавшись про все це, я пішов до короля. Він мене вислухав, але допомогти не міг його син піднявся по авторитету. Принц ненавидів мене з самого початку, тому мені важко було добитися справедливості, з часом все ставало ясніше тому зараз він не може мені зашкодити, а тобі без проблем, тому якщо помітиш щось дивне кажи одразу. Добре ?

- Так без проблем, але є одне но.

- Продовжуй.

- Я казала що виїжджаю завтра, або сьогодні вночі.

- …..

- Тому якщо що не шукай мене не знайдеш .

Ден хитнув головою погоджуючись.