12. Сон

- Ден - 

- І що за дівчина ?

Хлопець стояв біля Руді, яка спала на його ліжку в його кімнаті.

- Хаааа...

Ден був дуже виснажений поїздкою. «Була б моя воля я б сюди й не їхав, а сидів зараз біля вогнища та дивився в небо можливо із Руді, але це тільки мої думки. А тепер за діло» Хлопець взяв простирадло загорнув у нього Руді та поніс її до виділеної для неї кімнати. «Вона недослухала ще розмови, як пішла куди очі бачать відпочивати, а тепер я повинен виправляти ситуацію, щоб нас ще не одружили ненароком вони таке вміють і сказати не встигнеш. Я її розумію проїхати такий шлях і не бути виснаженою. Я й досі пам'ятаю ті безсонні ночі ».На половині шляху з його кімнати дівчина схопила та скувала його рухи, через сон почулося змішаними її слова.

– мамо ... тато .. де ви?

Руді уривчасто дихала, вона задихалася її поривчасте дихання дуже хвилювало хлопця він відніс свою ношу до ліжка так швидко як міг. « Кошмари» У хлопця втому як рукою зняло Ден заходився заспокоювати дівчину, яка майже була непритомна, біла, біла дівчина ніяк не хотіла просинатись тільки тіло вигиналось, скручувалось та металось по ліжку.   

- Руді — це сон.

-  Все добре

- Шшшшшшшш.

Хлопець хвилювався за неї, він пригорнув її до себе та повторював слова. Руді потроху заспокоювалася, її очі були заплющені білі вії які красиві та довгі, тільки зараз Ден помітив руку, яка вчепилася в нього мертвою хваткою і не відпускає. « Як вона так уміло вміє ховає емоції? Такі приступи важко й уявити собі, як вона почувається в цей момент ? » Ден сидів хмурний, як грозова хмара дивлячись на сплячу дівчину. «Та зухвала, впевнена дівчина, це тільки броня і дуже товста. Яка ж вона була до цього ? Коли у неї з’явилися ці приступи ? Скільки запитань, а відповідей немає » Хлопець й досі сидів на ліжку та дивився на неї. Вона вже спокійно спала біля нього на ліжку. Рука розслабилася і відпустила його білу накрохмалену сорочку. Рука хлопця доторкнулася до її товстих, сіро-білих кіс. «Яке шовковисте у неї волосся, густе, блискуче. Ніколи такого кольору не бачив, тут їй буде не легко, але впевнений, що придворні її запам’ятають надовго. Повню випадок що покійна принцеса захотіла заміж за одного з купців, які приїхали на фестиваль який проводиться кожні десять років. У принцеси тоді було світлий колір волосся її навіть назвали ангелом того часу. Усі її любили крім короля він був байдужим до неї та ставився, як до інтер’єру. Мені було тоді сім чи шість років тоді, що принцеса втекла з купцем її шукали не менше ніж рік, а через пів року сказали народу що її знайшли вбиту в лісі, але люди знали, що вона перетинала кордон другого королівства та зникла в невідомому напрямку. Король тоді просто справив траур, але він швидко закінчився, коли у принца був день народження за цієї нагоди влаштували бал. Тоді Король не знав що для нього обернеться. Зараз він жалкує про свій вчинок за декілька років принц зробив з короля  маріонетку якою керує й дотепер за час такого правління багато чого змінилася війна, голод, безробіття. За це все буде винен король, а не принц. надіюся що колись правда вийде як вода з берегів моря». Ден прибрав руку, ще раз вкутав дівчину та поніс до її кімнати. Така ж сама кімната зустріла його тишею. Він обережно поклав Руді на постіль та пішов, тихо зачинивши двері. Щоб не розбудити її.

Ранок зустрічав променями сонця, кімната була у світлих тонах. До кімнати зайшла якась жінка та встала навпроти ліжка де спала Руді.

- Леді вам потрібно просинатися та причепуритися до аудієнції з королем.

Руді не хотіла вставати та кудись йти, але нав’язлива жінка ніяк не хотіла кудись іти, а чекала.

- Добре….

Руді піднялася з ліжка.

- Я приготувала вам воду, щоб ви вмилися

Жінка кудись пішла, а потім повернулася з водою яка чимось тхнула. Тоді дівчина остаточно прокинулася від сну «Кислота ? Вона пошкодить шкірі, якщо я туди хоч руку засунула б, то були у мене й пухирі, й червоні плями, великі опіки та лущення шкіри. Мені тут не раді, крім Дена нікому довіряти не можна у цьому клятому замку» Дівчина звернулася до жінки, яка нічого не запідозрила що сталось спитала.

- Скажіть своє ім’я.

- Мене звати Кенні, я ваша покоївка коли ви перебуватимете тут.

- Зрозуміло, Кенні замініть воду на нову.

- Як вам завгодно, зачекайте.

Кенні швидко вийшла. Руді на той час озиралася по кімнаті, а потім вона вийшла слідом до коридору «Десь тут повинен бути Ден» Вона зайшла в кімнату поряд там відпочивав Ден.