11. (недо)Вартові ?

Вже починало темніти як вони доїжджали до воріт брами, за якою ховалися величезні міста, а потім Королівський замок в далечині. Великі громіздкі камені клалися один за одним не утворювавши ніяких щілин. На верху виднілися деякі герби королівства великі камені боролися з плющем який перебирався та хотів перемогти в цій битві, але йому не вдавалося перебратися через п'ятдесятиметрову стіну з каменю. Біля брами було небагато люду один візник з двома кіньми та багатовбрана з чотирма кіньми біля неї було багато возів та лицарів які супроводжували карету. Варта швидко розібралася з сувоєм та віддала одному з лицарів.

- Тепер ми, пішли.

Сказав Ден та витягнув такий самий сувій що був у людини з карети. Чоловіки стали колом біля дівчини, але вона не захотіла так їхати тому пришвидшилася та скакала дуже близько до коня хлопця. Вони під’їхали до варти й один вартовий заговорив першим. Він був як шакал який шукав чим поживитися і все ж придивився до Руді.

- Доброго вечора, яка мета вашого візиту ?

Це питання вартовий казав не раз тому дивився в очі зверхньо не знаючи хто перед ними. Ден протягнув сувій та відповів.

- Королівське полювання в цьому році буде кращим ніж у наступних.

- Це, так   

 Сказав вартовий читаючи що в сувої та дивно перезирався зі своїм напарником потім заговорив.

- Пане чи ви впевнені що це ваш сувій ? Бо тут написано Деніел Келоу з землі міста Сільва ?

Вартовий дивився прискіпливо, але потім перемкнувся на людину в капюшоні яка була поряд.

- Пане чи можете зняти каптур з вашої голови, бо хтозна чи ви не якийсь там банди який перебуває у розшуку.

Руді недуже хотіла знімати капюшон тому відповіла.

- Вибачте, але я точно не бандит, а ще точніше не пан. Мене звати Руді Роуз я наречена пана Деніела.

Вартовий трохи знітився перед таким прекрасним та м’яким голосом дівчини. Але потім сказав.

- Панно ви впевненні що це ваш наречений і що його звати Деніел Келоу ?

- Так.

До нього підійшов третій вартовий він був старший за тих двох, він непомітно вклонився Дену та сказав

- Панове проїжджайте і вибачте за затримку.

Двоє вартові були здивовані тим що вони бачили, як їх голова передає свиток та бажає гарної поїздки до палацу.

- Ну й же люди пішли, а командир вас захищав, а ви ! Тьху ...

Ображений до самої душі чоловік коментував що відбулося, але його призупинили.

- Досить базікати ще буде в нас час, а зараз нам потрібно швидко дібратися, щоб не примітили як ми тут «гуляємо».

- Так командире.

Хором відповіли чоловіки. Вони швидко поїхали далі до других воріт на яких їх не зупиняли потім конюшня, коридори, коридори та довгоочікувана кімната. Вона була великою там було багато місця, а ще кращим було ліжко з багатьма палантинами, великим і м’яким. Руді не розібравшись хто де, а тим паче про свій бруднющий одяг вляглася посередині й швидко провалилася в сон.