10. Зустріч з Маю

Коли вони приблизилися. Дівчина побачила маленьке, акуратне село, воно дуже відрізнялося від тих що вона бачила. Хатки були не тільки на землі, а й на великих деревах. Деякі з домівок мали заокруглені форми, всі вони зроблені з дерева. Село не мало оборонних та захисних споруд. Ще дивніше було те що діти різних віків гралися із дикою живністю як із домашніми тваринами й вони відповідали їм тим же.  Вони під’їхали до одного з будинків хлопець швидко зліз з коня. Коли діти побачили хто приїхав кинулися до нього.

- Дядьку Деніеле !

- Ви так довго сюди вже не приїжджали !

- Ви до Тьоті Мау ?

А він підняв малу дівчинку на плечі та сказав

- Так, а вона дома ?

Мала дівчинка вона була одягнута у зелене платтячко. ЇЇ русі коси були зав’язані у дві коси, сказала.

- Так, мама дома тільки що прийшла додому з травами.

- Це добре що ми так заїхали.

Дівчина з ведмедиком вже стояла біля нього та нічого не казала вона розглядалася навсібіч потім після слів подивилася на Дена та сказала.

- А так...

Хлопець поставив дівчинку на землю та підійшов до дівчини сказавши.

- Дітлахи ви поки пограйтеся з новим другом, а ми зараз прийдемо.

Дівчина поклала ведмедика та пішла за хлопцем в хатинку, але не тут то було з хатинки першою вилетіла рудоволоса жінка середніх років вона була мініатюрна, але грізна.

- Діти швидко до хати !  А ви стійте тут.

- Щось сталось ?

Запитав хлопець до дівчини та почав підходити до них. Діти швидко прошмигнули в хатинку та виглядали з вікна що робилося на вулиці. «Тепер ясно чому вона так поводиться. Люди з даром відчувають деякі речі по-іншому, якщо обдарована сильна від природи та роду, вона може відчути мене» Дівчина підняла свої руки та в'їдливо посміхнулася сказавши.

- Чого так лякатися чи я така страшна ?  Я прийшла, щоб попросити тебе залишити звіра.

Дівчина насторожилась, але не зводила очей з незнайомки.

- І що ж за це мені буде ?

Мау так звали дівчину тримала себе в руках вона ще не довіряла дівчині тому стояла віддалік. Руді дістала з мішечка згорток з якимись камінцями та обережно передала згорток через Дена, а Хлопець передав Мау нічого не говорячи. Жінка розкрила згорток та ахнула.

- Де ти знайшла ці магічні камені ?

Руді розвела руками та сказала.

- Секрет. Ну так що подбаєте про звіра ?

Мау швидко заховала згорток собі в кишеню та відповіла.

- Як я можу після такого подарунка відмовитись. Показуйте де звірина ?

Жінка виглядала дуже дивно її очі світилися світло-зеленим кольором. Коси намагнітились та потихеньку підіймалися вгору, за цим дійством дивився хлопець з цікавістю та інтересом.

- Ти спершу згорток занеси до хати, а то вже скоро на відьму з казок будеш схожа.

- О так !

Жіночна швиденько прибігла з хати та потирала руки, дивилася наче кажучи (і де ж дракон? За таку ціну там не тільки дракон буде ! ) Руді швидко передала ведмежа поки жіночка дивилася на неї очима – тарілками, які ще й світилися зеленим від сили які передалися через камені. Хлопець також стояв і дивився на це дійство наче все так і повинно бути.

Руді швидко поки травниця не отямилася від щастя та нерозуміння ситуації, швидко взяла руку хлопця та пішла до прив’язаних коней. Ден першим запитав її коли він сідав на коня.

-  Може розкажеш що це тільки що було ?

-Ні.

Справді Руді не хотіла розповідати про каміння або де вона його дістала, тим паче що вона таке. Вони поверталися тою самою дорогою де на них вже чекали.

- Командире, де ви так довго були ?

- Так вже скоро буде темніти, а ми навіть не доберемося до королівського замку по обіді.

- І хто це з вами ?

Троє чоловіків сиділи зі спорядженням на конях та придивлялись до неї, але із-за капюшона нічого не було видно.

- Їхати будемо швидким темпом і ще до дівчини ставтеся з повагою, як до мене самого.

- Ага, ще б пак.

- Так, Пане Деніеле !

Відповів той який дивився на неї з верху в низ. «ЩЕ ЧОГО ВІН ТАК ДИВИТЬСЯ НА МЕНЕ ! » Але другий дав йому важкезний підзатильник так що його голова вдарилась руків'ям меча. Руді ця ситуація підняла настрою вона дивилася так само як і він колись. А Ден також дивився на цього смертника, таким засудженим поглядом що той вже не витримував, а його побратими мовчки стояли поряд. Чоловік вже здався та хотів перепросити, але першим заговорив Ден.

-   Добре, поїхали потім будемо розбиратися хто не правий.

Він пришвидшився, а за ним і Руді вони їхали на рівних, а за ними тяглися і ті троє.