7. Сьогоднішня зустріч була дуж-же-е приголомшлива !

Ден

- Як це можливо !

В лікарні було сьогодні людяно, як тільки новина розлетілася що найсильніший голова мисливців, герой війни поранився, його команда вже була тут як тут, щоб підтримати свого командира, а деякі й підслухати їхню розмову з лікарем, щоб передати іншим по черзі. Деякі намагалися пробиратися в палату під виглядом то брата, то пацієнта. Але в них це погано виходило, бо капітан їх знав в обличчя всіх його соратників. Лікар був дуже здивований розповіддю, яку йому коротко переказав, але про дівчину нічого так і не сказав «Це не моя таємниця хтозна чи зустрінемось ми знову? ». Хлопець струснув головою наче щось відкидаючи. Лікар після огляду заговорив до нього.

- Пан Деніел у вас було ножове поранення в живіт, за вашими словами це поранення сталося вчора.

Лікар поклав окуляри на тумбу.

- Наукових теорій, як рана так швидко затягнулася в мене немає, як диво ! А ще ви сказали що це був клинок з отруйного зуба звіра Аспід тоді я ще б зрозумів якби це був простий клинок, але клинок який ви мені переповіли міг зараз вбити багато життів за малесенький поріз на шкірі.

Лікар став зі стільця та пішов на вихід.

- Ви можете сьогодні вже йти додому, пане рана затягнулася мені немає роботи та й у вас багато справ.

- Дякую.

Лікар відкриває двері, а з-за них той хто підслуховував впав під ноги лікарю, а в інших тільки голови стирчали за дверей впевнившись що командир живий, вони швидко пропустили лікаря та стикаючись один з одним йшли до нього потім хтось привів батюшку з ладаном який зачитував поминальні слова, хтось приніс двох писарів і одного маляра з полотном.

- І що тут відбувається, кого ховаємо ?

Запитав командир у своєї команди.

- Командире ви живі, яка радість зійшла на нас!

Один  підбіг, щоб обійняти свого хлопця, але тільки підбігши командир підняв руку та зупинив його біг. Священник вже співав про велику радість що командир живий та не йде у світ мертвих. Писарі писали для газети. А маляр вимальовував картину під назвою «Постання з мертвих» Коли хаос затих залишилися тільки його команда, які стояли поруч коли командир роздавав завдання.

- Ви троє йдете зі мною потрібно забрати труп та передати варті, як і клинок королівській сім’ї скоро буде турнір і буде час його відати, як подарунок після королівського турніру.

- Командире ви такий розумний для свого віку!    

- Відставити, всі за роботу.

- Так капітане !

Більшість команди пішла залишивши лише деяких.

- Капітане чи можна питання

- Так

- Де ви візьмете леді на турнір, щоб представити королю та подарувати клинок?

- Я вже маю декого на приміті, але не знаю, як її знайти.

Відповів капітан виходячи з міста. Вони зібралися та виїхали. Сьогодні була сонячна погода.  Один з хлопців пішов до кленових кущів де почув якийсь шурхіт. Потім почувся оклик.

-   Командире, подивіться, що я тут знайшов за лісову красуню.

«Не може бути, я її знайшов так швидко? Але чому вона тут робить? Тут живуть ведмеді, так спокійно можливо це не вона. Хто у своєму розумі туди піде ?».

- Що ти там знайшов.

Хлопець визирнув з-за кущів та побачив, як та сама дівчина йде до лігва ведмедів «Туди не можна потрібно її зупинити!»

- Стій !

Хлопець йшов за дівчиною, але вона пришвидшилася. Команда хотіла вже йти за командиром. Як командир зник. Тільки чувся голос командира та дівчини.