Епілог

Даша

— Прошу нареченого підтвердити свою згоду.

— Так, — голосно і впевнено промовив Макс.

Стоячи спиною до мене і обличчям до нього, Ксюша всміхнулась.

Літній вітерець грався її довгим волоссям, прикрашеним білою хусткою, а яскраве сонце м’яко обіймало витончену фігуру. Білосніжна мереживна сукня спадала до самого дерев’яного помосту, на якому стояли Ксюша, Макс і реєстраторка шлюбу в пурпуровому костюмі.

Ми з Денисом, свідки, стояли по різні боки помосту. Решта гостей — батьки і друзі — спостерігали за створенням нової сім’ї, сидячи на стільцях, прикрашених білими й зеленими стрічками.

На зеленому кольорі в оформленні виїзної церемонії наполіг Макс. Він хотів підкреслити смарагдовий колір очей Ксюші і її обручки.

Іноді я просто диву давалася, наскільки сильно він її любив.

— Прошу наречену підтвердити свою згоду, — правила далі реєстраторка.

Ксюша взяла з рук Макса мікрофон. Її руки тремтіли. Стиснувши букет, який вона тимчасово віддала мені, я змусила себе лишитися на місці. Я знала, що вона впорається сама.

— Так, — схвильовано відповіла вона.

— Оскільки реєстрація шлюбу фіксується офіційним документом, прошу молодят поставити підписи...

Далі я вже не слухала. Всміхнулась, спіймавши на собі погляд Дениса. Ідеально зшитий білий костюм з темно-зеленим метеликом йому так личив, що я ледве змушувала себе стояти на місці. На мені була легка й зручна сукня тих самих кольорів.

Денис підморгнув. На його губах заграла лукава посмішка. Я вже хотіла було показати йому язик, але передумала. Зовсім поруч, у першому ряду, сиділи батьки Макса — холодна й манірна пара, на яких я старалась не дивитися. Не думаю, що вони б оцінили наші з Денисом жарти.

— Скріпіть свій шлюб поцілунком.

Насилу відірвавши очі від Дениса, я знову глянула на молодят. Одним плавним рухом Макс обійняв Ксюшу за талію і притягнув до себе. Її тонкі руки лягли йому на плечі, а він раптом нахилив її назад, підтримуючи, і поцілував з таким жаром, якого я ніколи не бачила в цьому завжди врівноваженому хлопцеві.

Ми з Денисом зааплодували перші. Гості підтримали нас, і овації обрушились на Ксюшу й Макса, мов дощ серед літньої спеки.

Мама схлипнула, витираючи сльози хустинкою, поки Арсен заспокійливо погладжував її по руці. Зустрівши мій погляд, він тепло посміхнувся, без слів запевняючи, що все гаразд.

Він прислухався до моїх слів, сказаних колись у його кабінеті. Два місяці тому Арсен вперше звозив маму на могилу тата. Вона майже нічого не розповіла про ту поїздку, але відтоді стала набагато спокійнішою. Так, ніби ця поїздка допомогла їй відпустити минуле і рухатися далі.

Пізніше ввечері, сидячи за одним зі столиків після фотосесії й інших організаційних моментів, я нарешті змогла розслабитись. Це було невелике весілля — крім друзів і найближчих родичів, Ксюша з Максом нікого не кликали — але я все одно втомилась. І вже мріяла про те, щоб скинути підбори, від яких гуділи ноги, як раптом помітила перед собою простягнуту долоню.

— Потанцюєш зі мною, дикунко?

— Не думаю, що витримаю, — скривилась я і, розвернувшись на стільці, витягнула з-під столу втомлені ноги.

Хмикнувши, Денис присів поруч. Я схилила голову набік, спостерігаючи, як він обережно знімає з мене босоніжки.

— І що ти задумав?

— Довірся мені, — підморгнув він у відповідь.

Закінчивши, він випростався, підхопив мене під спину і коліна і підняв на руки. Я розсміялась, хапаючись за його шию.

— Так не танцюють.

— Трішки терпіння.

Всміхнувшись, я погладила його по спині трохи нижче правого плеча — там, де під одягом і сорочкою ховався круглий шрам. Поранення зажило без ускладнень, чого не скажеш про шрами душевні. Вони закарбувалися в нас обох і загоювались значно повільніше.

Дійшовши до зони танцмайданчика, Денис обережно опустив мене на дерев’яний поміст. Я підняла брови, але він уже перемістив мене собі на туфлі й обхопив за талію, підтримуючи мою вагу.

— Я почуваюсь маленькою дівчинкою, — розсміялась я, коли він закружляв на місці.

Ксюша неподалік хихикнула, танцюючи з Максом, і навіть він всміхнувся, спостерігаючи за нами.

— Ти і є моя маленька дикунка, — піддражнив Денис. — Так менше болить?

Я кивнула, прибираючи з його обличчя золотисті пасма, що впали вперед. Він у відповідь примружив очі від задоволення.

— Я щаслива. Завдяки тобі.

Зачувши мої слова, Денис залишив на моїй щоці ніжний поцілунок.

Я вдоволено зітхнула й окинула поглядом танцмайданчик. Батьки Макса, як і моя мама з Арсеном і ще кілька гостей, залишились за святковими столами.

Міра з Ярославом танцювали неподалік і помахали нам з Денисом. Метелик Ярослава єдиний серед усіх гостей був не зеленим, а фіолетовим, під колір волосся Міри. Сама вона виглядала так, ніби їй вже набридло весілля і вона залюбки б втекла. Щойно я про це подумала, як вона схопила Ярослава за руку і повела геть з танцмайданчика.