Розділ 136

Даша

Коли батьки Дениса поїхали додому, приїхала моя мама. Я подзвонила їй, щоб розповісти про все, що сталося, і попередити, що залишуся з Денисом на ніч. Однак ніяк не очікувала, що вона примчиться, та ще й така налякана.

Саме тому я й не розповідала їй про свої негаразди всі ці роки.

Увірвавшись в палату, біла, мов крейда, вона мало не знепритомніла. Нам із Денисом довелось її заспокоювати. Зрештою, вона опанувала себе достатньо, щоб їхати додому.

Попрощавшись, мама вийшла за двері. Я ж, згадавши, що у мене немає з собою геть нічого з речей, вийшла слідом за нею. Проте зупинилась, помітивши, хто вийшов з ліфта в десяти метрах від нас. Я й сама відкрила рота від подиву.

Побачивши Арсена, вона застигла посеред довгого і безлюдного в вечірній час коридору. Але ненадовго. Зірвавшись з місця, моя тендітна мама кинулась до нього і закричала:

— Як ти міг!

Я завмерла, спостерігаючи за ними. За тим, як мама розплакалась знову і, наблизившись, вдарила його долонями по завжди ідеальному діловому костюму під розстебнутим пальто.

— Через тебе Даша мало не загинула! Я просила не вплутувати її, а ти що зробив? Навіщо ти прийшов?

Обличчя Арсена посуворішало, але він перехопив її руки так обережно, що у мене тьохнуло серце.

— Я не знав, — хрипло промовив він, вдивляючись в її обличчя з такою тугою і голодом, ніби мріяв про це багато років. — Пробач мені, я щойно дізнався. Я не встиг нічого зробити...

Вона все плакала й плакала, поки він не притис її до себе з усією ніжністю, на яку був здатен, і не повторив:

— Я не знав. Пробач, я не знав.

Я ковтнула, не знаючи, чи варто втрутитися. Зрештою, лишилася на місці. І ось, після довгої хвилини ридань, мама теж нерішуче обійняла Арсена. Глибокі зморшки на його чолі розгладились від полегшенням. Повільно видихнувши, він підняв голову й помітив мене.

— Пробач, — вкотре сказав він, та цього разу вже мені. — Я б ніколи так з тобою не вчинив.

Після всього, що пережили Денис і я сьогодні, легше було не повірити його словам. Він теж підпорядковувався певним правилам, прийнятим у кримінальному світі. Але зараз, дивлячись в його очі, сповнені каяття... я повірила Арсену.

***

Поранення виявилося не дуже серйозним — лікар сказав, що Денисові пощастило. Куля не зачепила дихальні шляхи. Усе мало загоїтись без наслідків.

Наступного дня навідати Дениса приїхали всі його друзі. Макс привіз ноутбук з навушниками і сумку з усіма необхідними речами. Ліза — букет квітів, а Лера — печиво, яке спекла власноруч.

Я залишалась разом з Денисом і спала на дивані в його непристойно розкішній палаті, радіючи, що у нас лишалося ще кілька днів зимових канікул. Він намагався вмовити мене принаймні ночувати вдома і полишив спроби лише тоді, коли я сказала, що боюся спати одна. Відтоді він більше й словом не озивався про те, щоб відправити мене додому.

Ми розповіли друзям правду. Ксюша, зайшовши у палату разом з усіма, довго стояла в дверях. Мовчала, бліда, мов смерть, поки решта друзів слухали нас з Денисом. Помітивши її, він здивовано підняв брови.

— Ти так і будеш там стояти? Я не кусаюсь.

Макс, озирнувшись, залишив ноутбук за приставному столику й рушив було до неї, та вона обійшла його і наблизилась до Дениса. Я стояла по інший бік від його ліжка, тому добре бачила, як в її очах бризнули сльози. Схилившись і стараючись не зачепити крапельницю, сестра обережно обійняла Дениса.

Здавалося, час зупинився. Ми всі застигли, мов статуї. Ліза схопила Леру, що досі тримала ланч-бокс з печивом, за передпліччя. Макс залишився стояти посеред палати. Його завжди непроникне обличчя пом’якшилось, коли Ксюша сказала:

— Дякую, що врятував мою сестру.

Лише зачувши її слова, я видихнула. Я й не помітила, що до цього затримувала подих. Руки Дениса — одна з катетером і прозорою трубкою — повільно піднялись і лягли їй на спину, але блакитні очі дивилися на мене. На його губах заграла посмішка.

— Мені просто пощастило.

Випроставшись, Ксюша помітила його посмішку й похитала головою. Зиркнувши на мене, додала:

— Я кажу не лише про кулю. Ти зробив для Даші набагато більше, ніж це. І для мене теж.

Я нахмурилась від того, як вразливо вона це сказала. Згадалося, що Ксюша пережила у дитинстві. Те, як вона дивилась на мене зараз... Ще ніколи я не бачила в її погляді стільки любові і жалю. Вона могла втратити вчора і мене.

Макс ворухнувся, але я випередила його. Обійшла ліжко в повному мовчанні і обійняла сестру. Ксюша стиснула мене у відповідь і сховала обличчя на плечі, що одразу промокло від сліз.

— Я вийшла з мафії, — тихо сказала я, заспокійливо погладжуючи її по спині.

— Що? — стрепенулась вона, піднімаючи голову.

Коли я кивнула, вона перевела погляд на Дениса. Я теж обернулась і зустріла його теплий погляд — він радів, що ми з Ксюшею нарешті помирились. Однак за мить він обурено нахмурився, перевівши погляд за наші спини:

— Гей, це взагалі-то моє печиво!