Розділ 129

Даша

Поклавши долоні на його плечі, я гостро відчула руки, що ковзнули мені на талію. Незважаючи на той факт, що ми вже кілька разів спали в одному ліжку, обіймаючись, зараз усе відчувалося по-іншому.

Немов прочитавши мої думки, Денис схилився, щоб прошепотіти на вухо:

— Це зовсім не схоже на той танець на балу.

Я кивнула, погоджуючись, і раптом відчула теплі губи, що на мить торкнулися чутливої шкіри на шиї. Проте не встигла сказати й слова, як Денис уже випростався. Ми загойдалися, підкоряючись плавному ритму пісні, як і оточуючі пари.

Мої власні долоні ковзнули по його шиї у відповідь на ніжну ласку. Денис здригнувся, коли пальці закопалися у коротке золотаве волосся. Блакитні очі замерехтіли у відблисках різнокольорових ліхтариків.

— Дашо, — тихо попередив він, притискаючи мене до себе трохи сильніше. Так, ніби його самоконтроль тріщав по швах.

— Що? — невинно озвалась я, продовжуючи погладжувати м’які пасма на потилиці.

У відповідь він лише прикрив очі й похитав головою, проте його рука нарешті піднялася вище талії і лягла мені на спину. Так, ніжно й непомітно піддражнюючи одне одного, ми танцювали наступну годину. Нас не цікавили слова ведучого, що відраховував час до кінця року, не цікавили інші пари, що прийшли зустрічати Новий рік. Все було неважливо, коли ми були разом.

Коли до кінця доби лишалася всього година, я була вже не в змозі витримувати жар, що кипів під шкірою. Судячи з напруженого обличчя, Денис страждав з тих же самих причин.

— Ходімо в номер? — попросила я. — Я втомилась.

— Так, звісно, — немов прокинувшись, озвався він. — Був довгий день, а завтра повертатися додому...

Я не хотіла зараз думати про повернення додому. Ці дні, вдалині від проблем, були такими спокійними і щасливими, що частина мене хотіла залишитися тут, у затишку гір, назавжди. Проте я нічого не сказала, дозволивши Денису вивести мене з залу.

Щойно за нами зачинилися двері номера, ми зупинилися одне навпроти одного. Денис нахмурився, глянувши поверх моєї голови.

— Ми забули віддати назад твої ріжки.

— Віддамо завтра.

Те, яким голосом я це сказала, змусило його поглянути мені у вічі. Я ж провадила далі, зробивши маленький крок назустріч.

— Я довго думала, що подарувати тобі на день народження. Не хотілося дарувати аби що.

— Ти не повинна... — почав було він, але я не слухала.

— Тому я вирішила подарувати спогади.

Денис кліпнув, немов намагався осягнути сенс сказаного. Його очі недовірливо розширилися, коли я скоротила відстань, що ще лишалася між нами, і обійняла його за шию.

— Дашо, — пробурмотів він, напружившись. — Це... дуже важливий крок.

— Я знаю.

— Ти впевнена, що потім не пошкодуєш?

Денис досі лишався зразковим джентльменом, але зараз мені потрібно було не це. І, найголовніше, за ці три дні я зрозуміла, що хочу, щоб мій перший раз відбувся тут — серед гір і снігу, де є лише ми з Денисом і більше нікого на багато кілометрів навкруги, хто міг би нам завадити.

— Лише ти і я, — тихо сказала я. — Я хочу цього. Я хочу тебе.

Ще мить руки, що стискали мою талію, не рухалися. А наступної полетіли нагору, до спини й потилиці — так, як це було під час нашого першого поцілунку. Тоді я вперше відчула той шалений потяг, і останні два місяці згадувала його надто часто. Тож, коли губи Дениса нарешті накрили мої, у мене мало не підігнулися коліна.

— Ти зводиш мене з розуму, знаєш це? — відірвавшись, щоб вдихнути повітря, пробурмотів він.

— Знаю, — озвалась я, задираючи його футболку вгору.

Він допоміг мені стягнути її через голову і завмер, схопившись за край моєї. Я підняла руки вгору, мовчки дозволяючи йому рухатися далі. Коли й моя футболка опинилась на підлозі разом з ріжками, Денис опустив очі нижче, оглядаючи кожен сантиметр оголеної шкіри. Я важко дихала, наповнюючись його увагою, його жадібним і водночас благоговійним поглядом.

Він ніби досі не вірив, що я піду до кінця.

Щоб розвіяти його сумніви, я зняла свій простий чорний бюстгальтер, відкинула вбік і штовхнула Дениса до ліжка. Лише тоді знайома лукава посмішка повернулась на його обличчя, а руки схопили мене, притягуючи впритул до його твердого тіла.

Шкіра до шкіри. Серце до серця.

Захопивши губи новим поцілунком, Денис розвернув нас і обережно опустив на матрац. Я здригнулася, коли оголена спина торкнулась простирадла — ми не завдавали собі клопоту щоранку застеляти ліжко — та долоні Дениса вже прослизнули під спину, зігріваючи і розпалюючи одночасно.

Не в змозі тримати очі відкритими, я опустила повіки. Пристрасть полонила мій розум. Я діяла майже інстинктивно, допомагаючи Денисові мене роздягнути, поки на мені не залишився один лиш браслет зі знаком безкінечності.

Він шепотів ніжні слова мені на вухо, та я майже нічого не чула. Те, що він виробляв з моїм тілом, відносило мене кудись за край свідомості — туди, де не існувало нічого, крім задоволення. Лише раз крізь приємний гул у вухах пробилося питання.