Розділ 128

Даша

Два дні пролетіли, як одна мить. В суботу Денис вчив мене кататися на сноуборді, а в неділю — на лижах. На третій я не витримала перенапружених м’язів і навідріз відмовилась їхати на схил.

Я ніколи не вважала себе слабкою, але навіть я мучилась від крепатури після довгих, але захоплюючих годин катання. Щовечора я подовгу сиділа у ванні, поки вода не ставала крижаною і Денис не починав стукати у двері, перевіряючи, чи я там не заснула.

Сон у гірській місцевості дійсно пішов мені на користь. Ще ніколи я не спала так міцно, як тут, серед свіжого повітря і в обіймах Дениса. Він тримав своє слово і більше не торкався мене ніде, окрім талії. Наші поцілунки теж лишалися невинними, хоча й палкими. З кожним днем я все більше розуміла, що мені цього замало.

На третій, останній день поїздки ми вирішили просто прогулятись по лісу. В номері сидіти не хотілося, а на більшу активність я вже не була здатна. Сніг приємно хрустів під ногами, поки ми йшли по протоптаній стежці, все більше заглиблюючись у ліс на похилих схилах. Буки й смереки тримали на гілках свіжий сніг, що випав за ніч, а десь вдалині ухкала сова.

— Чому ти не сказав, що у тебе був день народження?

Це питання сиділо в голові відтоді, як Денис вмовив маму відпустити мене з ним у гори. Він сказав їй, що навмисне не святкував день народження на початку грудня, щоб зробити це тут.

— Не знаю, — знизав плечима Денис, кинувши на мене задумливий погляд. — Ми в той час були у сварці. До того ж, я дійсно не святкував.

— Чому? Впевнена, сотні твоїх шанувальників чекали на грандіозну вечірку.

І шанувальниць. При згадці про Яну я мимоволі скривилася.

— Мабуть, — хмикнув він. — Але я не люблю перетворювати особисте на публічне.

Я підняла брови, озирнувшись на нього. Згадалося, як він викрав мене з вечірки на мій день народження.

— То ось чому ти подарував мені браслет деінде.

Він кивнув. Якийсь час ми йшли мовчки. Стало не по собі.

— А я тобі нічого не подарувала.

Денис похитав головою.

— Ти й не повинна. Я зробив це, бо хотів цього. Мені достатньо того, що ти поруч.

Він стиснув мою руку, яку тримав у кишені своєї куртки, зігріваючи. Я нахмурилась, але відклала роздуми на потім.

Вдосталь нагулявшись, ми повернулись до готелю якраз до обіду. Потім, поблукавши першим поверхом, помітили яскраво оформлене оголошення — сьогодні ввечері, в останній день року, всіх гостей запрошували на святкування й танці. Здивовано поглянувши на Дениса, я помітила на його обличчі лукаву посмішку.

— Зазирнемо?

— У мене немає з собою сукні, — розгублено відповіла я. — І підборів.

— Коли це тебе зупиняло? – комічно підняв брови він.

— Точно, — розсміялась я.

Рівно о дев’ятій ми вийшли з номера, вдягнені майже однаково — сині джинси й чорні футболки. В готелі було тепло, тому ми не боялися замерзнути. До того ж, танці зігрівали не гірше, ніж катання на сноуборді чи лижах. Подумавши, я зав’язала частину волосся на потилиці, щоб залишалося розпущеним, але водночас не падало на обличчя. Це додавало жіночності, навіть без косметики, яку я з собою не брала.

Спустившись до холу, ми попрямували туди, звідки вже лилася весела новорічна музика. Великий зал оформили у синіх, фіолетових і рожевих тонах, а попід стіною розмістили велику барну стійку. Бажаючих випити там вже зібралося стільки, що разом з барменом працював і один з офіціантів.

В іншому кінці залу розставили невеликі столики, застелені скатертинами, і стільці. Попід дальньою стіною на маленькій сцені співала молода дівчина в елегантній чорній сукні з мереживом. Музиканти за її спиною акомпонували й хитали головами в такт.

Я зупинилась на порозі, оглядаючи зал, що нагадував більш затишну версію нічного клубу, аж раптом щось приземлилося мені на голову. Здивовано звівши руку, я намацала щось схоже на обідок... з оленячими ріжками.

— Отак більш святково, — всміхнувся Денис.

Озирнувшись, я вже хотіла було обуритися, аж тут побачила збоку стіл, який не помітила спочатку. Він був вщент завалений новорічними прикрасами. Ще одна пара гостей вибрала для себе маски чорного і золотого кольору, але я примітила дещо більш підхоже для Дениса.

— Так я схожий на клоуна, — застогнав він, коли я обмотала його шию сріблястою мішурою.

— Не прибідняйся, ти вартий цілого цирку, — всміхнулась я, за що отримала легенького щигля по носу.

Першу годину ми сиділи за столиком і вечеряли, розмовляючи про все на світі. Про моє і його дитинство, про пригоди Дениса під час походів у гори. Мені було цікаво все, що він побачив і пережив — настільки, що навіть не помітила, коли музика стала ніжною і тягучою, а пари загойдались у повільному танці. Лише тоді, здивовано роззирнувшись, я замовкла. Денис же всміхнувся і простягнув мені руку через стіл:

— Зроби ласку, потанцюй зі мною.

Від м’якого тону Дениса в грудях щось забриніло. Він виглядав і поводився, як істинний джентльмен, і це не могло не подобатися. Тож я вклала долоню в його руку, дозволяючи підняти себе на ноги і відвести в гущавину людей.