Розділ 126

Даша

Біле світло вдарило в очі крізь повіки, коли я перевернулася на інший бік. Зажмурившись, я сонно потягнулася, з насолодою розтягуючи затерплі від довгого сну кінцівки. Аж раптом зрозуміла, що чогось не вистачає. Точніше, когось.

Різко сівши, я озирнулась на величезне ліжко у себе за спиною. Воно було порожнє. Дениса поруч не було.

Куди він подівся? Вчора я заснула, щойно голова торкнулася подушки. Чи спав він поруч зі мною? Може, щось сталося, і він...

Ні, він не кинув би мене тут одну. Він би так не вчинив.

Але де ж він?

Не зважаючи на доводи розуму, в грудях згорнувся клубок тривоги. Скочивши на ноги, я мало не зашпорталась у ковдрі, один край якої звисав на підлогу. Боса, пробігла по килиму до ванної кімнати і прочинила двері, хоч і бачила, що світло всередині не горить. Проте все одно, побачивши лише пустку, я здригнулася.

Короткий огляд надто розкішного номеру не дав бажаних відповідей. Дорожня сумка Дениса так і стояла коло моєї побіля шафи, не розпакована.

Де він? Чому він пішов? Що, як Старші дізналися, хто він такий і яку вигоду вони можуть з нього отримати? Що як його виманили з номеру і... викрали?

З губ зірвався звук, схожий на скуліж, коли я кинулась до вчорашнього светра і джинсів. Вони так і висіли на спинці одного з двох стільців за невеличким столиком, накритим білосніжною скатертиною. За великим панорамним вікном, що тягнулося від підлоги до стелі, уже вирувало життя. На гірськолижних трасах уже катались темні цяточки – люди.

Взувшись, я згадала про телефон, але й там не було жодних підказок про те, куди подівся Денис. Набираючи його номер і схопивши куртку з гачка, я саме відчиняла двері, коли врізалась у високу фігуру.

— О, доброго ранку. Ти куди?

Задихаючись і досі притискаючи телефон до вуха, я підвела голову. Денис стояв, сяючи посмішкою і свіжим виглядом з порожевілими вилицями, ніби щойно повернувся з морозу. Проте його посмішка швидко згасла, коли він окинув мене поглядом — перелякану і мовчазну.

В його кишені задзвонив телефон, а в моєму вусі роздалися гудки. Нахмурившись, Денис обережно підхопив мене під лікті й завів назад у номер. Я позадкувала, машинально відводячи смартфон від вуха і скидаючи дзвінок.

Швидко зачинивши за собою двері, він раптом підхопив мене на руки і поніс до ліжка. Мене вистачило лише на те, щоб обвити скутими руками його шию і сховати обличчя на твердому, як камінь, плечі. Опустившись на м’який матрац, що прогнувся під нашою вагою, Денис вмостив мене у себе на колінах і обережно підняв мою голову, змушуючи зустріти його погляд.

— Що сталося?

Підборіддя затремтіло, а на очі навернулись сльози, коли я прошепотіла на видиху:

— Ти.

— Я? — здивовано перепитав він.

— Ти пішов. Я подумала... — я урвалася, щоб витерти зрадницькі сльози, проте з кожним словом говорити ставало дедалі легше. — Я подумала, що нас знайшла мафія. Що вони забрали тебе.

Я не боялась Арсена і знала, що він ніколи б не вчинив так з тим, хто був мені дорогий, але ж існували й інші Старші... Я досі не забула, яким поглядом на мене дивився Кирило під час останньої зустрічі. Він цілком міг послати кого-небудь, щоб за мною стежили, і вийти на Дениса. Від однієї думки про це я здригнулася всім тілом.

Обхопивши мої мокрі щоки, Денис змусив мене знову поглянути на нього. Блакитні очі здавалися світлішими тут, серед сліпучо-білого світла, що відбивалося від снігу за вікном.

— Я в порядку, — твердо промовив він. — Зі мною нічого не сталось і не станеться. Ти вийдеш з мафії, і все це залишиться в минулому, як страшний сон.

Я прикусила язик, щоб стримати слова, що вже рвалися назовні, і лише кивнула. Зітхнувши, Денис стер останні сліди моєї паніки пальцями й лукаво всміхнувся.

— Та ти по вуха закохалась у мене, дикунко.

Оцінивши його спробу відволікти мене від сумних думок, я запустила пальці в золотаве волосся і з задоволенням спостерігала, як він примружився від ласки.

— Так і є.

Зустрівши здивований погляд, я зосередилась на плавних руках пальців, що знову й знову перебирали м’які пасма.

— Ти знаєш, що я ненавиділа тебе спочатку? — спитала я. Отримавши кивок, я продовжила: — Я чула всі ті розмови про тебе і Лізу, бачила тебе з Яною. І знала, що ти просто грався зі мною.

— Я не...

— Але все одно не могла не дивитися на тебе, — продовжувала я, щоб не збитись. — Ти був як сонце, яке могло спалити, але все одно притягувало мене щоразу ближче. Не пройшло багато часу, як я зрозуміла, що ти мені подобаєшся. Це сталося того дня, коли ти захистив мене від Іллі. І знаєш, що я зробила?

— Зненавиділа мене ще більше? — хмикнув Денис, залишаючи поцілунок на моєму плечі крізь светр.

Я кивнула, мліючи від рук, що погладжували мою талію.

— Чим більше я тебе ненавиділа, тим сильніше любила. Мабуть, насправді я ненавиділа себе за те, що не могла припинити любити тебе.

Долоні на моїй талії завмерли, коли Денис нахмурився.

— Любити мене — це не злочин, — тихо промовив він.