Розділ 122

Даша

Повернувшись додому, я відчула себе так, ніби на мої плечі впав величезний тягар. Спина згорбилась від важких новин, від зруйнованих надій і планів. Від неминучості того, що я побачу завтра на кладовищі.

— Дашо? — покликала з вітальні мама. — Це ти?

— Так, — озвалась я.

Знявши верхній одяг, я пройшла до вітальні і зупинилась на порозі. Мама лежала на дивані, вкрита теплим пледом. Під боком у неї вмостилась Малефісента. По телевізору йшла чергова мелодрама, які мама так любила переглядати з року в рік.

Після виписки з лікарні гидкий завідуючий лікарні розщедрився і дав їй два тижні відпустки. Це явно йшло мамі на користь. Вона потроху набирала втрачену вагу, стала частіше посміхатися і краще спати. Все тільки-тільки почало налагоджуватися.

Я не можу розповісти їй про те, що дізналася від Арсена. Як я це скажу? Я й сама не знала, як з цим впоратися. На те, щоб втішати ще й маму, хвилювати її, я не мала сил.

— Щось сталося?

Вирвавшись з важких думок, я похитала головою.

— Просто задумалась про екзамени. Піду займатися.

— А чому Денис не зайшов? — зупинило мене її питання. — Я бачила з вікна, що він привіз тебе додому.

Я озирнулася через плече. Мама посміхалася.

— Ви зустрічаєтеся?

— Зустрічаємося, — слабко всміхнулась я у відповідь.

Мама сіла вище на подушках, зрадівши.

— Запроси його до нас наступного разу. Він мені дуже подобається — такий чемний, турботливий. Я давно помітила, як він на тебе дивиться.

— Давно? — здивувалась я.

— З самого першого разу, — кивнула вона.

Пирхнувши, я пішла до своєї кімнати, проте сама обдумувала її слова.

Як я могла йому подобатися з самого початку? В ті дні ми ненавиділи одне одного, мов два півня в одному курнику. Хоча... Він постійно рятував мене і допомагав. Піклувався про мої садна, синці і вивихи. І навіть браслет...

Опустивши очі вниз, я вже звичним жестом перебрала в пальцях тонкий ланцюжок.

Що, як Денис вибрав саме цей подарунок, щоб я більше не розчісувала руку?..

Від здогадки мені одразу стало тепліше, ніби його турбота зігрівала навіть у сирий зимовий день.

***

Наступного дня я боялась і чекала одночасно. Навіть на парах було важко зосередитися — думки тікали у вчорашній день, в кабінет Арсена. В якийсь момент я так сильно випала з реальності, що пропустила питання викладача. Довелося просити його повторити, відчуваючи на собі здивований погляд Міри.

Сама вона останні дні була така щаслива, що я не ризикнула розповісти їй про тата. «Завтра», — сказала я собі. Я розповім їй, коли побачу все на власні очі. До того ж, Міра почала зустрічатися з Ярославом. Вона встигла знайти його біля своєї старої школи і навіть втерла носа колишнім однокласникам.

Вчора Ярослав прийшов за нею одразу після занять, забравши на побачення. Я попередила, щоб він поводився з моєю подругою чемно, на що хлопець лише розсміявся. Міра й сама могла за себе постояти.

Сьогодні у футболістів було тренування. Тому, помітивши в коридорі після пар Гордієнка, Міра здивовано підняла брови.

— У вас якісь плани?

Коротко глянувши на Дениса, що уже йшов у наш бік, я кивнула.

— Розкажу завтра.

— Ну, а я піду на тренування, — всміхнулась вона.

— Передай Ярославу привіт, — озвався Денис, обіймаючи мене за плечі.

— Ти що, вже розказала йому? — насупилась Міра.

— Даша тут ні при чому, — всміхнувся він. — Ярослав її випередив.

— Я живу в оточенні пліткарів, — буркнула подруга і, відвернувшись, попрямувала до сходів.

Хмикнувши, я провела її поглядом і підняла голову до Дениса. Він підбадьорливо стиснув мої плечі. Посмішка сповзла з його обличчя, змінившись турботою.

— Не передумала? — тихо, щоб не почули мої одногрупники, спитав він.

Коли я похитала головою, він кивнув і повів мене до гардеробу.