Розділ 117

Даша

Здивовано кліпнувши, я назвала номер — це була школа неподалік від моєї. Ми кілька разів гуляли там, і щоразу Міра косилася на будівлю так, ніби мріяла спалити її дотла.

Подякувавши, Ярослав попрощався і пішов. Я ж задумливо провела його поглядом, перш ніж почула далекий відгомін дзвінка і побігла до роздягальні разом з іншими студентами.

***

Весь день Міра здебільшого мовчала. Це не було чимось дивним, але я відчувала, яким важким поглядом вона нагороджувала мене, коли думала, що я не бачу. Лише коли ми прийшли до мене додому після пар, вона врешті-решт спитала:

— Про що ви говорили з Ярославом?

Невже ревнує?

— Про тебе, — всміхнулась я, вмикаючи ноутбук.

На нас чекала підготовка до завтрашніх семінарів. Мама була на роботі, тож ми могли вільно розмовляти, не боячись, що нас підслухають.

— Що ти йому розказала?

Повернувшись до подруги, я нахмурилась. Вона вмостилась на моєму ліжку з конспектом у руці. Друга завмерла над головою Малефісенти. Так і не дочекавшись ласки, кішка сама штовхнула лобом долоню подруги, щоб та її погладила.

— Усе.

— Усе? — пошепки перепитала Міра.

Її смаглява шкіра зблідла у світлі лампи.

— Навіщо? — насупилась вона.

— Тому що ви цілих три місяці танцюєте навколо одне одного, — схрестивши руки, я сперлася боком на стіл. — Скільки ще це буде продовжуватися? Ти і себе мучиш, і його.

— Тебе це не стосується, — пробурмотіла Міра, опустивши очі.

— А ти знала, що весь цей час він думав, що чимось образив тебе? — не зважала я. — Знала, як погано від думав про себе, хоча вина лежала не на ньому?

— Хочеш сказати, що вина на мені? — розізлилась Міра.

Вона виглядала так, ніби її розривало зсередини. Зітхнувши, я присіла поруч і стала розсіяно перебирати ланцюжок браслета.

— Звісно, ні. Він спитав, у якій школі ти вчилася.

Кілька секунд Міра шоковано мовчала, а потім тихо спитала:

— Навіщо?

— А ти як думаєш? — хмикнула я.

На обличчі подруги проступив жах.

— Він хоче його знайти?

— Мабуть, — знизала плечима я. — Думаю, відшукати найпопулярнішого хлопця з класу випускників не так уже й важко.

— Але навіщо? — з болем у голосі знову спитала Міра. — Навіщо йому це?

— Може, тому що він тебе кохає? — втовкмачувала я. — Невже так важко повірити, що Ярослав тебе кохає? Ти розумна, цікава і гарна. Та й навіть якби не була, невже потрібна причина, щоб тебе полюбили? Ми любимо не за щось, а просто так. Просто тому, що людина стає нам близька.

Очі подруги наповнилися сльозами. Зітхнувши, я обійняла її. Відкинувши конспект, Міра сховала обличчя у мене на плечі. Її плечі затремтіли, перш ніж я почула перший схлип. Потім другий, третій. Мабуть, вона вперше оплакувала ту нещасну дівчинку, що зіштовхнулася з жорстокістю так рано і на самоті. Але вона мала пишатися собою. Вона вистояла і вижила, навіть одна проти всього світу.

Я мовчки тримала її, даючи виплеснути весь гнів, образи і відчай, що накопичувалися в її душі роками. Лише коли Малефісента нявкнула і потерлась об Міру, втішаючи на свій лад, вона всміхнулась крізь сльози і відсунулась.

— Що ти тепер будеш робити? — спитала я, спостерігаючи, як подруга витирає мокре обличчя і шукає серветку.

— Піду шукати Ярослава, — озвалась вона, шмигнувши носом. Похитавши головою, додала: — Це ж треба... Він перший, хто дійсно вирішив провчити того ідіота.

— Зупини його до того, як все вийде з-під контролю, — попередила я, згадавши власну історію з Денисом і Іллею.

— Насправді, я сподіваюсь зупинити його ще раніше, — всміхнулась Міра. — Не думаю, що мені сподобається дивитися на бійку.

Попрощавшись, вона пішла. Я помахала їй крізь вікно. Подруга поспішила в бік своєї колишньої школи, а я задумливо перевела погляд на темне від хмар небо. Зітхнула.

До того, як все вийде з-під контролю...

Тепер у мене є Денис, і час грає проти мене. Пора зав’язувати з мафією, поки не пізно.