Розділ 112

Даша

Годинник показував глибоку ніч. В каміні затишно потріскував вогонь, за вікном тривала хурделиця, а Денис так і лежав на моїх колінах і мружився від ласки, немов задоволений кіт. Лише коли я позіхнула, розморена і відігріта, він ніби отямився й повів мене на другий поверх.

— Тут є все необхідне, — сказав він, заводячи мене в гостьову спальню, декоровану в ніжно-зелених тонах. — За тими дверима — окрема ванна кімната.

Я кивнула, і Денис продовжив:

— Якщо тобі щось знадобиться, моя спальня — остання праворуч, — він махнув в кінець коридору і лукаво всміхнувся. — До себе не запрошую. Я досі не забув, як ти розтрощила мою кімнату в квартирі.

— Ось що отримують викрадачі, — я злегка штовхнула його ліктем в бік.

— Винен, визнаю, — підняв руки він. — Тобі щось ще потрібно?

Оглянувши себе, я підібгала губи.

— У мене немає піжами.

Посмішка Дениса розширилась. Я вказала на нього пальцем і примружилась:

— Навіть не думай це казати!

— Не розумію, про що ти, — тамуючи сміх, промовив він. — Дати тобі футболку?

Коли я кивнула, він вийшов. Не гаючи часу, я пройшла до ванної кімнати. Добрі десять хвилин просто стояла під гарячим душем, обдумуючи все, що сталося за вечір.

Завдання, яке я мало не провалила. Рішення спитати, нарешті, в Арсена про батька. Страх загубитися й померти від обмороження на самоті, посеред лісу. Денис...

Ми стали парою.

Я досі не могла у це повірити і водночас не могла позбутись відчуття, що так і мало бути завжди. З ним я не відчувала напруги, що мимоволі виникала поруч з іншими хлопцями. З ним я могла бути собою. Йому могла розказати про все, не боячись, що він не зрозуміє.

Не кажучи вже про відчуття, які охоплювали мене під час поцілунків. Здавалося, голова перетворювалася на желе, залишаючи лише одне бажання — більше дотиків, більше поцілунків, більше Дениса.

Цікаво, це тому, що я його кохаю?

Тоді, під снігопадом, коли він зізнався в усьому, що відчуває до мене, я навіть не змогла відповісти. Просто стояла, намагаючись повірити, що це не сон і не галюцинація. А потім уже було якось ніяково і недоречно.

Сподіваюсь, він не образився...

Похитавши головою, я закрутила кран і потягнулась за білосніжним рушником, що лежав на полиці. Я не чула жодних звуків з-за дверей, але, закутавшись в пухнастий халат і повернувшись до кімнати, помітила на двоспальному ліжку знайому біло-салатову футболку.

Звузивши очі, я підняла її так, щоб число «12» опинилось просто перед очима.

— Та ти знущаєшся...

Денис приніс мені футболку, в якій грає у футбол. На щастя, чисту — від тканини пахло кондиціонером для прання. Озирнувшись на зачинені двері, я всміхнулася.

Він хоче, щоб я вдягнула її? Гаразд!

Переодягнувшись, я сфотографувала себе у великому дзеркалі, що тягнулося на всю висоту шафи. Лише потім вимкнула світло і залізла під пухку, як хмара, ковдру.

До Дениса в месенджер полетіло фото, де на мені лише його футболка, з під-якої визирають голі ноги, а попереду звисає мокре волосся.

Не пройшло й хвилини, як неподалік бахнули об стіну двері.

Я сховала обличчя в подушку, щоб приглушити сміх, коли двері в мою спальню відчинилися. На порозі, у темряві, стояла знайома широкоплеча фігура.

— Ти забув щось сказати? — не в силах зупинити сміх, поцікавилась я.

— Я тут подумав, — зумисне легковажно озвався Денис, прослизаючи всередину. — Ти казала, що тобі самотньо спати одній.

Двері тихо клацнули, зачиняючись.

Він прокрався до мене і ввімкнув нічник на приліжковій тумбі. Кімнату залило м’яке тепле світло, відкриваючи вид на Дениса, вдягненого в домашні шорти і просту білу футболку. Під пахвою він затискав щільно скручений рулон з ковдри.

— Е, ні! — пирхнула я, підводячись на лікті. — Тобі що, більше нема де спати?

— Я не буду до тебе чіплятися, обіцяю.

— І я маю в це повірити? — всміхнулась я, насолоджуючись його вдавано прохальним виразом обличчя. — Я чула купу історій про твої походеньки.

— Та коли це було! — відмахнувся Денис, мало не впустивши згорток на підлогу, і вказав на нього. — Дивись, я навіть ковдру окрему приніс! Якщо не захочеш, я й пальцем тебе не торкнуся.

— Тоді спи на підлозі!

Озирнувшись на килим, куди я вказала пальцем, він комічно округлив очі.

— Там жорстко й холодно.

Я закотила очі, але врешті-решт зітхнула. Спати в незнайомому місці одній... мені дійсно було не по собі.

— Гаразд.

Дочекавшись дозволу, Денис з широкою посмішкою на обличчі обійшов велике ліжко й підсунув ближче до краю другу подушку. Я прибрала свою ковдру, і хлопець опустився на матрац.

Серце забилося сильніше, коли я вимкнула нічник і лягла на бік. Силует Дениса чітко виділявся на фоні вікна, і мене знову оповив його аромат. Щоб утриматись від сумнівних вчинків, я підклала обидві долоні під подушку, а зверху притиснула щокою.