Розділ 109

Денис

Така холодна.

Це було перше, що спало мені на думку, варто було торкнутися її губ. Даша, цей вогняний вихор, що палив усе на своєму шляху, зараз нагадувала Снігову королеву. Однак, на відміну від неї, Даша мала гаряче серце. Воно керувало нею, її вчинками і словами, які здатні були як зігріти, так і обпекти.

Притиснувши її до себе міцніше, я відірвався від губ, що застигли від шоку, і взявся покривати поцілунками усе її обличчя. Даша у відповідь лише примружилася, поки руки несміливо, немов боячись, що я відштовхну, лягли мені на плечі.

— Ти так мене бісиш, — шепотів я, цілуючи її ліву брову. — Дратуєш, — торкнувся губами правої. — Знаєш же, що я хвилююся, і все одно робиш так, як хочеш сама.

Наступний поцілунок ліг на скроню. Я продовжував, чергуючи слова з поцілунками.

— Зовсім не думаєш про себе. Боїшся, але все одно лізеш в саме пекло. А я потім всю ніч прочісую місто і шукаю тебе, сподіваючись, що ти в безпеці.

Трохи відсторонившись, але не розмикаючи обійми, Даша розплющила очі. В них досі стояли сльози, але погляд лишався недовірливим.

— Чому?

Я знав, про що вона питала. Тому, знову обхопивши долонями її обличчя, але цього разу ніжно, я залишив останній поцілунок на кінчику носа і відповів:

— Тому що я кохаю тебе. Я закохався в тебе за одну мить, коли вперше зустрів у клубі. Ти була така вільна, така смілива. Наповнена життям. Ти ні в кого не питала дозволу, ні з ким не рахувалася. Мене притягнуло до тебе, як до сонця.

Губи Даші розкрилися від здивування. Стерши сльозу, що скотилася по холодній щоці, я продовжив:

— Ти не полегшувала мені завдання. На кожному кроці боролася зі мною, ніби від цього залежало твоє життя, і цим розпалювала мене лише сильніше. Але я більше так не можу. Я хочу бути з тобою. Чому ти одразу не сказала, що Єгор тебе обманув?

Від різкої зміни теми Даша закліпала. Спробувала відсторонитися, але я перехопив її талію, скріпивши пальці в замок на пухкій куртці. Навколо нас продовжував безперестанку падати сніг, та цього разу я не збирався відпускати Дашу.

Кількома годинами раніше я витягнув Макса на прогулянку. Не пройшло й години, як ми, промерзнувши до кісток, заскочили до бару. Саме там, відігріваючись, він і розкрив мені очі на те, чого я не помічав. Єгор брехнею змусив Дашу провести його на територію університету. Не знаю, якою маячнею він задурив їй голову, але Лера казала, що її колишній — майстер в маніпуляціях.

Макс обмовився про це мимохідь, бо думав, що я й так це знав. А я, дізнавшись правду, весь вечір сидів, лаючи себе останніми словами і роздумуючи, як тепер заслужити пробачення за те, як повівся з Дашею.

Поки не подзвонила Анна Валеріївна, розпитуючи, чи не до мене часом втекла її донька.

— Я... — Даша запнулась, коли сніжинка потрапила їй просто в око. Змахнувши віями без краплі макіяжу, вона знову зустріла мій погляд і підібгала губи.

Чорт. Це так я прошу вибачення?

— Дарма я не вислухав тебе одразу, — зітхнув я. — Це було дурістю. Пробач, якщо зможеш. Я знаю, що сильно завинив перед тобою.

У Даші затремтіло підборіддя — вірна ознака, що вона зараз заплаче. Але вона натомість схопила мене за комір куртки, змушуючи схилитися нижче. Тепер нас розділяло всього кілька сантиметрів, а її очі запалали рішучістю.

— Не забувайся, Гордієнку. Я — не Попелюшка, а ти — не Прекрасний принц. У нас не буде казки і довбаного «довго і щасливо».

Її слова були грубими, але мені раптом згадалися слова Ярослава. Зазирнути далі порогу...

Вона пробачила. Мало того — прийняла мої почуття і погодилася бути моєю дівчиною. Моєю коханою.

Широко всміхнувшись і відчуваючи, як полегшало у грудях, я пробурмотів їй в губи:

— Казки переоцінюють.

Більше не вагаючись, я захопив її новим поцілунком. Нашим першим поцілунком, як пари. Обіцянкою, що ми все здолаємо разом.

Перемістивши руки на шию, Даша застрибнула на мене, обхоплюючи ногами. Розсміявшись, я підхопив її під стегна, випростуючись. Так, з нею на руках, я й попрямував до машини, що продовжувала прорізати фарами темряву ночі.

— Я б із задоволенням пробув тут з тобою до ранку, але боюся, що ми перетворимося на сніговиків.

— Я б не відмовилася зараз від величезної чашки гарячого шоколаду, — зізналась вона, шмигнувши носом.

— Можу це влаштувати, — хмикнув я, спускаючи її на землю і відчиняючи дверцята з пасажирського боку.

Дочекавшись, поки я обійду машину і сяду на місце водія, Даша спитала:

— Як? Усі кафе давно зачинені.

— Ти недооцінюєш мене, — підморгнув я, натискаючи на газ. Коли машина, трохи забуксувавши, розвернулася на дорозі, додав: — Запрошую тебе в гості.