Розділ 106

Даша

Коли ми з Мірою зайшли в палату до мами після пар, її саме виписували. Викликавши таксі, ми втрьох поїхали до нас додому.

Почувши шум і галас з передпокою, Маля вийшла в коридор і голосно занявчала, потираючись об ноги мами. Схоже, вона теж зрозуміла, що мамі вчора було зле. Поки не приїхали лікарі, вона сиділа поруч зі мною на підлозі й тулилася в мамине обличчя теплим носом.

Погладивши її по пухнастій шерсті, мама пройшла у вітальню, щоб відпочити. Міра побажала їй швидше одужувати, залишила апельсини на кухні й пішла додому.

Залишившись удвох, я розігріла для мами вечерю, а сама поспішила у свою кімнату. Якщо Арсен хоче мене бачити, то і в мене буде можливість поставити йому кілька запитань.

Однак не все сталося, як гадалося.

Коли мама заснула за переглядом незнайомого ток-шоу, я тихо вимкнула телевізор і вислизнула з квартири. Діставшись до бійцівського клубу, вже хотіла було рушити одразу до Арсена, як почула сміх Анжели, що сиділа неподалік від порожнього сьогодні рингу. Поруч із нею стояли Слава і Вовчик.

Погляд мимоволі зачепився за предмет, що зблиснув на її зап’ясті. Я різко зупинилась посеред залу. Анжела, помітивши мене, широко всміхнулася і навмисне змахнула пасмо волосся на спину тією ж рукою.

Світло ламп відбилося від знаку безкінечності.

Ноги самі понесли мене до Анжели. Я навіть не глянула на хлопців, коли вчепилася в зап’ястя дівчини мертвою хваткою. Придивившись ближче, я вже не мала сумнівів — це той самий браслет, який подарував мені Денис.

— Відпусти, — прошипіла вона, встромивши довгі нігті мені в шкіру, здираючи в кров.

— Ти вкрала мій браслет! — рикнула я, смикнувши її руку.

— А ти вкрала мого хлопця! — закричала вона, зненацька вдаривши мене в живіт.

Задихнувшись від різкого болю, я послабила хватку. Вона спробувала вирвати руку, але я не відпустила. Тоді вона вдарила знову, але цього разу я ухилилася і підставила їй підніжку, поваливши на підлогу.

— Дівчата, ви чого?

Вовчик кинувся до нас, та я вже всілася зверху на Анжелу, намагаючись відкрити крихітний замок браслета. Це було вкрай важко зробити, враховуючи те, як сильно вона виривалася і стусани, якими щедро мене осипала. Слава, спостерігаючи за нами, лише розгублено потирав коротко підстрижену потилицю.

— Що тут відбувається? — зненацька роздався над головою суворий голос.

От зараза!

Ми з Анжелою завмерли і повернулися туди, де стояв Арсен. Він височів над нами, мов чорна розгнівана гора, а темні брови зсунулися аж до перенісся. Сьогодні не було й сліду від того чоловіка, який поблажливо всміхався, застукавши нас за грою в карти. Усі, хто знаходився у залі, замовкли, спостерігаючи за нами.

Мов двійко кошенят, що завинили, ми з Анжелою звелись на ноги і втупились у підлогу.

— Я спитав, — повільно повторив Арсен, — що ту відбувається?

Анжела засопіла, але досі мовчала. Зітхнувши, я підняла голову:

— Вона вкрала мій браслет.

— Якщо його подарував Слава, то він мій! — засичала вона у відповідь.

— Та нащо мені твій Слава? — обурилась я.

— Не дарував я ніякий браслет! — розгублено подав голос Слава, проте замовк під поглядом Старшого.

Перевівши погляд на Анжелу, Арсен наказав:

— Віддай браслет Даші.

Обличчя дівчини скривилося від образи, але вона слухняно розчепила ланцюжок і жбурнула браслет мені. Я ледве встигла його спіймати і, перевіривши, чи він цілий, стиснула в кулаку. І лише тоді помітила, що весь цей час Арсен уважно стежив за мною.

Хоч би не спитав, хоч би не спитав...

— Мені не потрібні розбірки всередині групи, — твердо промовив він, переводячи погляд з мене на Анжелу і назад. — Якщо ви не можете працювати разом, можете йти геть.

Ні вона, ні я не видали жодного звуку. Не знаю, як в Анжели, але у мене ще були тут важливі справи.

— Отже, ні, — хмикнув Старший за кілька секунд. — Тоді у мене є для вас завдання. І ви підете на нього разом.

Перезирнувшись, ми з Анжелою одночасно скривилися, але вибору не було.