Розділ 105

Даша

Тієї ночі я майже не спала. Хвилювання за маму і думки про Дениса не давали заплющити повіки.

Чому мама ніколи не розповідала, що керівник так погано до неї ставиться? Чому не спробувала звільнитися і влаштуватися на роботу в іншу лікарню? Чому вона така слабка? Я не могла вплинути на завідуючого лікарнею, щоб полегшити їй життя, і це вбивало мене.

Цікаво, куди ходив Денис в лікарні? Мабуть, йому стало ніяково. Впевнена, йому ніколи не доводилося чути, щоб його маму так ображали.

Зітхнувши, я накрила обличчя зігнутим ліктем. На кофті досі відчувався аромат Дениса — легкий цитрусовий запах. Я мимоволі вдихнула глибше, пригадуючи його обійми. Вони відрізнялися від усього, що було між нами раніше — до сварки і, тим паче, після. Вперше я відчула такий затишок, таке тепло всередині. Денис ніби зігрів мене, коли я вже стояла на краю відчаю і страху. Його серце, що відбивало рівні сильні удари, ніби запевняло, що все буде добре. Що ми і це переживемо.

Не знаю, що б я робила, якби він не приїхав.

***

Наступного ранку я розказала Мірі про все, що сталося. Вислухавши про маму і Дениса, подруга коротко обійняла мене за плечі.

— Я поїду з тобою до неї після пар.

— Тобі ж треба забрати брата з садочка, — нагадала я, відірвавшись від неї.

— Коли я розкажу, куди поїду, мама не буде заперечувати, — хмикнула Міра. — Цей малий шибеник все одно мене майже не слухається. Ніяк не хоче йти додому, поки на майданчику є хоч одна дитина.

Кілька секунд я просто дивилася на неї. Міра уявлення не мала, як багато для мене означала її підтримка. Завжди і всюди я була одна, але зараз у мене була Міра і... Денис. Якщо його обійми про щось говорили.

— Дякую, — тепер уже я стиснула її  обіймах.

— Ой, не так сильно, — пропихтіла вона, і я послабила хватку.

Тепло всміхнувшись, Міра відвернулася і дістала телефон з сумки, проте я встигла помітити, що її очі підозріло заблищали. Втім, мої теж.

На заняттях я змогла відволіктися від думок про маму і Арсена — це було єдине, що я не могла розказати Мірі, зв’язана обіцянкою мафії зберігати все у секреті. Кілька годин промайнули, як мить, поки наша група — хто охоче, а хто ні — відповідала на питання викладачів. Ті не втомлювалися нагадувати про екзамени і заліки на кожній парі.

По дорозі до кафе, ковзаючи на кожному кроці, я морально готувалася до зустрічі з Гордієнком. Проте це не дало жодного результату, коли ми налетіли одне на одного посеред залу.

Ледь втримавши тацю з тарілками, він відступив, але чашка з гарячим чаєм таки перекинулася. Рятуючи моє обличчя від опіків, Денис відступив на крок і нахилив тацю до себе. Я з жахом спостерігала, як по його білому світшоту розповзається темна пляма.

Хоч би не обпікся...

Макс зупинився поруч із ним, а Міра — зі мною.

— Дивись, куди ідеш! — обурився Денис.

Щоки запалали — на нас, мов на виставу в цирку, вже витріщалися десятки студентів. Десь серед них були і Ксюша з подругами.

— Сам дивись, куди ідеш! — відказала я, перш ніж встигла себе зупинити.

— Починається, — закотив очі Макс.

Ні я, ні Денис не звернули на нього жодної уваги, з викликом дивлячись одне на одного. На мить здалося, що між нами все, як раніше. Так просто, так невимушено. Я не хотіла руйнувати це відчуття, спрагла за нашим минулим спілкуванням — без взаємних образ і звинувачень.

Я потребувала цієї нормальності і, можу заприсягтися, він теж.

Міра насмішливо перезирнулася з Максом.

— У тебе є поп-корн? — стиха спитав він.

— Тихіше, а то пропустимо найцікавіше, — всміхнулась Міра. Макс хмикнув, намагаючись стримати смішок.

— Випереш мені кофту? — продовжував тим часом Денис.

— Без проблем, — відказала я, складаючи руки на грудях.

— Окей, — звів брову Гордієнко.

Вже за мить він передав свою тацю, з якої продовжували зриватися краплі чаю, Максу і потягнув брудну кофту через голову.

Що цей блазень виробляє?

— Стій! — заверещала я, хапаючи його за руки, щоб зупинити. — Що ти робиш?

— Віддаю тобі кофту, — визирнуло з отвору хитре обличчя Дениса.

— Припини, — рикнула я.

Схопившись за поділ кофти, я натягнула її назад на його міцне, оголене тіло. На всі ці кубики пресу, що проступали під шкірою без жодного напруження.

Не дивись. Не дивись. Не дивись.

Денис насолоджувався моїм палаючим обличчям і не звертав жодної уваги на оточуючих в кафе. Опустивши мокру кофту, він забрав у Макса тацю, яку той завбачливо тримав подалі від себе. Потім схилився і прошепотів мені на вухо:

— Щоб побачити мене голим, тобі не обов’язково бруднити мій одяг.

Він навмисне мене дражнить?

— Павич! — випалила я йому в обличчя.

— Дикунка.