Розділ 98

Даша

Вибравшись з машини, ми зі Славою обережно перезирнулися.

Анжела хоч і справляла враження легковажної дівчини, але насправді була небезпечною, мов лезо ножа. Вона виконувала доручення Арсена набагато частіше за мене, тому довела свої навички до бездоганності.

Вона вміла бути непомітною, коли того потребувала ситуація. Вміла і привертати до себе увагу, щоб відволікти усіх навколо від чогось або когось. Знала, як захиститися від хлопців і більш старших чоловіків. Вміла промовчати – риса, якої мені дуже не вистачало.

Вона ідеально підходила на роль шпигунки або посильного. Хоч я й часто жартувала з неї, але визнавала те, що вона була на голову вища за мене в навичках і вміннях. Мої два місяці роботи на Арсена не зрівняються з її двома роками.

Зненацька ідея попросити Славу заїхати за мною здалася не такою вже й розумною. Мабуть, саме тому він і не був у захваті, як писав Вовчик.

Тому зараз я не поспішала підходити ближче.

– Привіт, – обережно всміхнувся Слава, наближаючись до неї першим. – Чому ти тут? Холодно.

Лише тепер я звернула увагу, що Анжела стояла в одній тонкій кофтинці. Вона вивернулася з-під його руки і перевела погляд на мене. Погляд, сповнений такої ненависті, що всередині все похололо.

Струсивши відчуття небезпеки, я жартівливо підняла брови.

– Тепер ти замість охоронця? Не ображайся, але він виглядає набагато загрозливіше, ніж ти.

Карі очі дівчини звузились, але заговорила вона про інше.

– У нас гості. Арсен попросив попередити вас, щоб ви не увірвалися всередину, як неотесане стадо баранів.

– Гості? – здивовано повторила я. – Хто?

Слава продовжував зберігати тишу, що було розумно.

– Один зі Старших. Він відповідає за ігорний бізнес, – неохоче відповіла Анжела.

Старший, що керує ігорним бізнесом? Невже той самий, якого я зустріла в казино? Сподіваюсь, що ні.

Спускаючись у підвал, я підсковзнулася. Нога поїхала по ожеледиці, що вкрила сходинки, і я ледь встигла схопитися за простягнуту руку. Лише повернувши рівновагу я зрозуміла, що підтримала мене... Анжела.

– Дивись, не впади. А то ще голову розіб’єш.

Від погрози в її голосі волосся на голові стало дибки. Поспішно висмикнувши руку з її хватки, я кивнула.

– Не сподівайся, не впаду.

– Енджел, ти теж будь уважніша, – озвався, нарешті, Слава, відволікаючи дівчину від мене. – Хочеш, я понесу тебе на руках, як принцесу?

Анжела у відповідь лише задерла носик, але нічого не відповіла.

Зайшовши до бійцівського клубу, я швидко озирнулася на всі боки. Біля бару, що тягнувся на добрих двадцять метрів вздовж однієї зі стін, спиною до нас стояли двоє чоловіків.

Один з них був вдягнутий у дорогий костюм. Сумнівів не було – це Кирило, той самий, якого я зустріла в компанії дівчат місяць тому. Я нечасто бачила чоловіків з волоссям, зібраним у короткий хвіст.

Другий мав значно простіший костюм, зате більше м’язів – охоронець. Біля них метушився наш бармен.

Металеві двері за нами ледь чутно скрипнули, і обидва розвернулися на звук. Охоронець окинув нас напруженим поглядом, поки його рука лежала під піджаком – мабуть, там він ховав зброю.

Кирило ж розслаблено сперся ліктем на високу стійку, окидаючи нас пильним поглядом. В уважних очах промайнула ледь помітна хитринка.

Відвівши погляд, ми привітались і рушили до своєї групи – сьогодні вони зайняли дальній кут приміщення. Там розташовувалися кілька столів і стільці в дні, коли не було боїв.

Я саме проходила повз Кирила, як він різко витягнув руку, перешкоджаючи шлях.

– Ось ми й зустрілися знову, лялечко.

Анжела зі Славою встигли пройти ще кілька кроків, перш ніж помітили, що я не йду слідом.

Я тим часом увібрала в легені побільше повітря, перш ніж повернути голову до Старшого. Проте не встигла сказати щось, про що б потім пошкодувала, як збоку роздався суворий голос:

– Вибач за затримку, Кириле. Сподіваюсь, ти не нудьгував.

Повільними, впевненими кроками Арсен підійшов ближче і непомітно став між мною і своїм «колегою». Я машинально відступила до рингу, коли гість відповів:

– Анітрохи. Насправді я навмисне прийшов раніше, щоб поглянути, чи дійсно твої підлеглі відрізняються свободою слова, як про них кажуть.

Схиливши голову набік, він спіймав мій погляд і раптом підморгнув.

Я шоковано розкрила рота, але одразу стулила його назад. З якоїсь причини мені не хотілося бути тією, хто стане піддослідною мишею цього чоловіка. Він скидався на лиса, який знав, чого хотів, і завжди знаходив спосіб домогтися свого.

– Запевняю, не більше, ніж твої, – озвався Арсен, кинувши на мене підозрілий погляд. Махнувши рукою до коридору поруч, запросив: – Ходімо до мене в кабінет. Там буде зручніше обговорювати справи, ніж в барі.

– Тут ти хазяїн, – всміхнувся Кирило.

Допивши келих з бурштиновою рідиною, він демонстративно облизав губи й підвівся.