Розділ 91

Денис

– Ми тебе чекали! – вигукнула Ксюша. – Сідай з нами вечеряти.

Макс просто відірвав погляд від телефону, перш ніж повернутись до екрану знову.

– Іноді мені здається, що це я у вас вдома, а не навпаки, – хмикнув я, роззуваючись і знімаючи теплу куртку.

– Технічно, Ксюша прийшла до мене, а не до тебе, – кинувся на захист дівчини Макс.

Закотивши очі, я плюхнувся на диван з іншого боку від друга.

– Показуйте, що там у вас.

Повечерявши за переглядом дорами, яку Ксюша змусила дивитись нас обох, вона вийшла на кухню, щоб відповісти на дзвінок. Макс провів її пильним поглядом.

Я здивовано скинув брову.

– З ким вона розмовляє, якщо ти так дивишся?

– З другом, – неохоче відповів Макс, поставивши дораму на паузу.

На мить в квартирі повисла тиша, а тоді до нас долинув веселий сміх Ксюші.

– Ти досі ревнуєш її до Антона? – здогадався я, відкинувшись на спинку дивану.

Між ним, Ксюшею і цим хлопцем була заплутана історія цієї осені. Я не знав подробиць, але врешті-решт Антон лишився другом Ксюші.

– Я не ревную, – пробурмотів Макс, але напружив слух, намагаючись розібрати тихі слова. – Просто хочу бути певним, що він пам’ятає про межі.

– А може, тобі варто навчитись довіряти своїй дівчині? Ти маєш вірити, що якщо він і забуде про межі, то вона сама йому про них нагадає.

– Хто б казав про довіру, – скосив на мене очі друг.

Навіть Максові я не розповів, чому розірвав всі зв’язки з Дашею. Я не хотів приховувати правду, але й кидати дівчину на розтерзання своїх друзів не збирався.

– Вона назвала мене «ніким», – мимоволі вирвалось у мене.

Макс здивовано повернув голову, і я зітхнув.

– У п’ятницю я приїхав до Даші, але на неї вже чекав якийсь хлопець – її ровесник. Судячи з того, що вона тікала через вікно, з мафії.

– То й що?

– Він спитав, хто я. Вона сказала, що я – ніхто.

Помовчавши Макс хмикнув, і собі відкинувшись на спинку дивану.

– Це ж треба...

– Що?

– Вперше я згоден з сестрою Ксюші.

– Ти знущаєшся? – обурився я.

Однак Макс не сміявся. Навпаки, він скептично глянув на мене, закликаючи подумати.

– Вона захищала тебе, телепню.

Помітивши недовіру на моєму обличчі, друг пояснив:

– Як думаєш, що сталося б, якби Даша сказала тому хлопцю правду? З якої ти сім’ї, Дене? Вже завтра мафія стояла б на твоєму порозі або Дашу змусили б втягнути тебе в банду. Вона вчинила розумно.

Кілька секунд я в ступорі мовчав.

– Не може бути... – зрештою, пробурмотів я собі під ніс. – Мабуть, вона просто хотіла мені помститися.

Або ж я нічого для неї не важив.

– Можливо, – знизав плечима Макс, помітивши, як повертається Ксюша.

Більше ми до цієї теми не поверталися. Знову і знову я обдумував слова Макса.

Не в силах сидіти вдома, поїхав до нічного клубу – знайомі якраз покликали зустрітись. Однак і там Даша нагадала про себе знову.

Я побачив її одразу. Здавалось, всередині мене виріс радар, що знаходив її, де б вона не була. Ось і зараз я помітив Дашу ще з порогу. Ноги самі понесли мене в її бік.

Вона сиділа одна біля бару. Це було дивно, не кажучи вже про те, що вона могла потрапити в чергові неприємності.

– Що ти тут робиш? – вирвалося в мене, щойно я наблизився.

Рвучко розвернувшись на високому стільці, Даша завмерла. Її зелені очі розширилися, виблискуючи в світлі прожекторів над баром. Лише тепер я помітив, що на ній була сукня – не надто відверта, та все ж не джинси з футболкою, як раніше.

Невже вона змінилася настільки? Я більше її не впізнавав.

– Яке тобі діло? – огризнулась Даша.

Принаймні, характер лишився той самий.

Зненацька її погляд ковзнув кудись убік. Прослідкувавши за ним, я помітив того самого невисокого хлопця, що заїжджав за нею в п’ятницю. Він саме спускався сходами з другого поверху, де знаходилися віп-кімнати, і кивнув в бік виходу.

Даша одразу зіскочила зі стільця, але я поклав обидві руки на барну стійку, відрізаючи їй шляхи втечі.

– Хто це? – кивком голови я вказав на хлопця. – Твій хлопець?

Від однієї думки про це стало важко дихати.

– Вовчик? Ні! – здивовано випалила вона, перш ніж встигла себе зупинити. І одразу ж скривилася, ніби бовкнула зайве.

Якщо це не її хлопець, чому вона називає його Вовчиком? Це ласкаве прізвисько чи що?

Поки я стояв, збитий з пантелику, Даша відкинула мою руку і поспішила до виходу. Хлопець стояв там, чекаючи на неї, і підозріло косився в мій бік.