Розділ 84

Даша

Вихідні пройшли спокійно.

В суботу я готувалась до занять, а потім впорядковувала зібрані інтерв’ю футбольної команди і відмічала, кого ще залишилося опитати. Одним з таких хлопців був новенький захисник, якого взяли на місце Макса. В неділю допомагала мамі з домашніми справами і гуляла з Мірою.

Ніщо не передвіщувало біди.

В понеділок я їхала в університет, ні про що не хвилюючись. Навіть Денис, схоже, залишив мене у спокої – за три дні від нього не прийшло жодного повідомлення. Я б ніколи не зізналась, як часто перевіряла месенджер і його сторінку в соцмережі на вихідних.

Зате на обіді помітила дещо дивне.

Ми з Мірою саме стояли в черзі до каси в кафе, коли за нами стали Ксюша з подругами. Я мигцем глянула на них, махнула, вітаючись, і вже збиралась відвернутися, коли зупинила погляд на Лері. Придивилась.

На її щоці був ледь помітний синець.

Він проступав на блідій шкірі навіть під шаром косметики. Сама дівчина старалась поводитись, як завжди, але постійно озиралась на всі боки, скануючи оточення. Навіть Королева університету – Ліза – здавалась тихою й задумливою. Ксюша була єдиною, хто поводився більш-менш нормально, але й вона сьогодні не посміхалась.

Що у них сталось?..

Зайнявши вільний столик, я знову відшукала трійцю дівчат, поки думки галопом проносились у голові.

Хто вдарив Леру? Невже її хлопець? Він дізнався, що вона говорила з Єгором у п’ятницю, і розізлився? На виставці Ксюші і після, в клубі, Матвій здавався врівноваженим...

Невже це було лише оманливе враження?

Після пар ми з Мірою вперше за довгий час пішли на тренування футболістів. На вулиці було надто холодно, тож Вовки перемістилися в спортзал, а глядачі – на лави попід стінами. Зал наповнювали скрип бутсів по підлозі, голоси хлопців і крики суворого тренера в перемішку зі свистком.

Денис одразу помітив мене. Пробігаючи повз нас з Мірою, він підморгнув, всміхаючись так, ніби виграв мільйон в лотерею.

Щоки зрадницьки запалали, і я ледь стримала посмішку, натомість показавши хлопцеві язик. Міра, спостерігаючи за нами, злегка пхнула мене ліктем.

– Обережніше, а то фан-клуб розірве тебе на шматки.

Стрепенувшись, я швидко відшукала очима Яну. І дійсно, вона спопеляла мене ненависним поглядом, але відвернулась, помітивши, що я на неї дивлюсь.

– Невже вона злякалась? – нахмурилась я.

– Не знаю, – пробурмотіла подруга. – Може, зрозуміла, що у неї немає шансів? Всім зрозуміло, що між вами з Денисом аж іскри літають.

– Та ну?

І дійсно – на мене з цікавістю поглядала добра половина команди. Навіть тренер підозріло звузив очі, поки його погляд метався між надто радісним Денисом, що саме відпрацьовував паси з капітаном, і розпашілою мною.

Після тренування ми з Мірою дочекались, поки хлопці перевдягнуться, і взяли ще по одному інтерв’ю. Новенький захисник, затинаючись від хвилювання, саме розповідав, як радий потрапити до команди, коли з дверей вийшли Денис і Ярослав.

Я мимоволі відволіклась, задивившись на Гордієнка. Він як ніколи нагадував модель з обкладинки. Злегка вологе після душу волосся падало на очі, впевнено-розслаблений погляд. Такий, який буває після добре виконаного тренування, коли знаєш, що виклався на всі сто.

Помітивши нас з Мірою, хлопці перезирнулись. Денис раптом обійняв мене за плечі, притискаючи до теплого боку, але дивився на новенького.

– Як справи, Віталіку? Вже даєш інтерв’ю?

– Т-так, – запнувшись від раптової появи Гордієнка, відповів першокурсник.

Його погляд впав на руку, що досі стискала мої плечі. Швидко попрощавшись, хлопець пішов.

– Гей! – обурилась я, вимикаючи диктофон. – Ти навмисне його прогнав!

– Не розумію, про що ти, – всміхнувся Денис, потягнувши мене на вихід.

– Куди ти мене тягнеш? Там Міра...

Озирнувшись через плече, я здивовано відкрила рота. Подруга стояла, схрестивши руки, і свердлила сердитим поглядом Ярослава, який саме щось їй розповідав. Кинувши на мене погляд, вона закотила очі й похитала головою, даючи зрозуміти, що думає про план хлопців.

У неї, як і в мене, не було жодних сумнівів, що вони зговорились нас розділити.

– І куди ти мене ведеш? Знову замкнеш у себе вдома?

– Навпаки, – всміхнувся Денис, відчиняючи переді мною двері. – Покажу, що світ може запропонувати тобі більше, ніж ти думаєш.