Розділ 83

Денис

Друзі здивовано підняли голови і витріщились на мене.

– Я – точно не знаю, – хмикнув Макс, а от Ксюша стрепенулася.

– Зате я знаю! Він працює там же, де і Лера. Він керівник її відділу.

– Ти пам’ятаєш назву компанії? – спитав я, знову опустившись поруч із Максом.

Вона кивнула.

Я простягнув свій телефон, і Ксюша швидко знайшла в інтернеті сайт відносно молодої ІТ-компанії. Прокрутивши меню, я переглянув різні відділи і скоро знайшов потрібний. Той, де керівником був Матвій Соколов.

– І що тепер? – пробурмотіла Ксюша. – Тут немає його телефону.

– Але його можна дізнатись, – озвався Макс, кинувши на мене красномовний погляд.

Всміхнувшись у відповідь, я забрав смартфон і набрав номер кол-центру компанії. Знову відвернувся до вікна, налаштовуючись на виставу.

Після третього гудка в слухавці пролунав жіночий голос.

– Компанія «Трафік кепітал». Доброго дня, мене звати Олена. Чим можу допомогти?

Набравши в груди побільше повітря, я швидко затараторив:

– Доброго дня! Хоча який же він добрий? Я тут на парковці вашої компанії, і мені так незручно!

– Що сталося? – ошелешено озвалась дівчина, але я майже не робив пауз.

– Розумієте, я виїжджав зі свого паркувального місця – був у вас у справах – і зачепив машину Матвія Соколова. Мені так незручно, сам не знаю, як так сталося! І телефона власника машини у мене немає, щоб з ним зв’язатися, лише електронна пошта. І що робити? Ви не могли б дати мені його номер, щоб я йому передзвонив?

– Так… зараз... – розгублено відповіла працівниця, шокована натиском. До мене долинули тихі звуки клавіатури. – Ви записуєте?

Різко повернувшись до друзів, я махнув рукою, щоб мені дали листок і ручку, але не знадобилося. Макс уже сидів наготові з власним телефоном, всміхаючись. Ксюша поруч із ним щосили затискала рота, стримуючи істеричний сміх.

Продиктувавши Максу номер, я затараторив знову:

– Дякую, Олено, що б я без вас робив! Ви моя рятівниця! Дякую!

– Будь ласка... Немає за що... – долинуло з динаміка, та я уже завершив дзвінок, переможно всміхаючись.

Кілька секунд панувала тиша. Зрештою, Ксюша не витримала і хихикнула, витираючи сльози.

– Не знала, що ти вмієш так заговорювати зуби, Дене.

– У мене купа талантів, – хмикнув я, ховаючи телефон у кишеню. – Дзвони Матвію.

Проте дзвінок хлопцю Лери нічого не дав. Ні з першого разу, ні з другого, ні з третього він не брав слухавку. Ми з Максом пробували додзвонитись зі своїх телефонів, але це теж не дало результату.

День плавно перетік у вечір, а ми все так і сиділи, заспокоюючи одне одного і намагаючись придумати альтернативні шляхи порятунку дівчат. Нічого путнього на думку не спадало.

Зрештою, вмовивши Ксюшу повечеряти замовленою піцою, ми домовились подзвонити востаннє. Годинник показував близько одинадцятої вечора.

– Якщо Матвій і цього разу не відповість, дзвонимо в поліцію, – пробурмотів Макс.

Ксюша кивнула. Глибоко вдихнула і знову натиснула на кнопку виклику.

Перший гудок. Другий…

– Так! – пролунав з динаміка сердитий голос.

Ми втрьох підскочили з несподіванки.

– Це Матвій? – обережно уточнила Ксюша, шокована грубою відповіддю. На її очах знову виступили сльози.

Макс нахмурився, але заспокійливо поклав руку їй на спину.

– Так, – хлопець прокашлявся і продовжив уже набагато спокійніше: – Так, це я.

Полегшено зітхнувши, я відкинувся на спинку дивану і потер перенісся. Від напруги, в якій ми перебували весь вечір, розболілась голова.

– Це Ксюша, – схлипнула вона. – Подруга Лери.

– Все буде добре, – прошепотів Макс.

Схоже, вона теж стримувала емоції і тепер не витримала.

– Що сталося? – тихо спитав Матвій, почувши відчай в її голосі.

– Вони... вони... Їх з Лізою забрав Єгор! – насилу вимовила Ксюша.

– Що?!

Ксюша знову підскочила на дивані. Макс скосив на телефон невдоволений погляд, ніби волів дати прочухана Матвію за те, що налякав його дівчину.

– Як забрав? – уже спокійніше спитав він. – Коли? Поясни, що сталося.

– Я не могла нічого зробити, – шмигнула носом Ксюша. – Єгор прийшов до універу після пар – ми навіть не зрозуміли, як він опинився поруч із нами. Приставив Лізі до спини ніж. Сказав Лері, що якщо вона не піде з ним, він уб’є Лізу. Вона попросила подзвонити тобі і пішла з ними. Він забрав їх обох.

На кілька секунд повисла тиша. Я зиркнув на екран телефону, але дзвінок ще тривав.

– Куди він їх повів? – раптом спитав незнайомий чоловічий, м’який голос. – Ти бачила, куди вони пішли?

Ми з Максом напружено вслухались у розмову, поки Ксюша казала: