Розділ 80

Даша

Наступні кілька днів після сварки мама зі мною майже не розмовляла. Це був її спосіб впоратися з проблемами – відсторонитись і зробити вигляд, що нічого не відбувається. Ксюша теж більше не заводила розмову про мафію, але хмурилась щоразу, як бачила мене в кафе на обіді.

А от Денис не заспокоївся.

Кожного дня він міняв тактику – то присилав статті Кримінального Кодексу і вказував строки, на які заарештовують винних. То перетворювався на мого наглядача і стежив, щоб я залишалася ввечері вдома і нікуди не їхала. То влаштовував «виховні бесіди», вмовляючи, щоб я отямилася. Розпитував про причини, але я не зізнавалася, боячись, що ця інформація якимось чином дійде до Арсена і весь мій план зірветься.

Чи треба казати, що мама була на його боці.

Щовечора після тренування він приїжджав до мене додому. В дні, коли була вихідна, вона радо запрошувала його на вечерю. Потім він прослизав у мою кімнату і сидів поруч, готуючись до занять так само, як я – до своїх. Іноді працював з ноутбука – так я дізналася, що він не жив лише на батьківські гроші.

До мене він більше не наближався.

Між нами ніби щось зламалось після новини про мафію. Мабуть, Денис зрозумів, що я йому не пара. Якби не випадкові доторки до руки або те, як одного разу він сам зав’язав мені волосся в хвіст, щоб не падало на обличчя, я б подумала, що всі наші поцілунки і обійми мені лише наснились.

А от хто був не в захваті від такої компанії, то це Міра. Вона відмовлялась приходити до мене додому, коли там був Денис, бо ми не могли вільно розмовляти на свої теми. За кілька днів вона вже не витримала і пригрозила хлопцю, щоб він не відбирав у неї подругу і взагалі залишив мене у спокої.

Денису довелося змиритися з її справедливими вимогами.

Весь тиждень Вовчик не запрошував мене приїхати і не передавав дрібні доручення від Арсена. Коли я питала сама, він казав, що Старший надто зайнятий і взагалі перед ним не звітує.

Це було дивно.

Тож у четвер, користуючись тим, що залишилася сама, я поїхала в бійцівський клуб.

Тут панував ажіотаж. Шоковано завмерши на порозі, я поглянула охоронця.

– Сьогодні що, знову будуть бої?

– Так, – здивовано озвався він. – Ти не знала?

Коли я похитала головою, він хмикнув.

– Тоді ти вчасно. Сьогодні битимуться нові хлопці, а от завтра – Влад з Гремліном. Я вже поставив гроші на Влада, – додав він, задоволено посміхнувшись. Схоже, не сумнівався, що виграє.  

Від думки про те, що битися буде Влад, стало не по собі. Тепер, познайомившись і знаючи, що він – хлопець Лізи, я більше не могла сприймати його, як раніше. З цікавої розваги він – та й усі інші бійці – раптом перетворилися на просто хлопців.

Я задумливо повернулася до рингу, який саме прибирали, а ді-джей в кутку настроював апаратуру. Потроху збиралися охочі до нелегальних боїв глядачі й самі члени нашого угруповання.

Між собою ми називались «Арсенівськими», бо підпорядковувались лише Арсену. Інші угруповання, що належали до однієї організації, називались ім’ям своїх Старших відповідно.

Важко зітхнувши, я побажала охоронцеві вдалого вечора і рушила до Вовчика, Анжели і Слави. Помітивши мене, дівчина скривилась, а от Слава привітно всміхнувся, як і Вовчик. За останній місяць я могла сказати, що потихеньку ставала серед них своєю.

– Привіт, – кивнув мені Слава. – Давно тебе не було видно. Де пропадала?

– Хороші дівчатка не бруднять руки роботою, – презирливо озвалась Анжела, перш ніж я встигла відповісти.

– Ну звісно, – підколола я. – Хто хоче перегрітися на сонці, як ти, Шкварочко?

Хлопці не стримали смішки, а дівчина почервоніла. Незважаючи на листопад надворі, вона, схоже, досі не вилазила з солярію.

– Стули пельку!

– Не раніше, ніж ти – свою! – огризнулась я, виливаючи на дівчину все роздратування, накопичене за тиждень.

– Так, брейк! – вигукнув Вовчик, стаючи між нами, мов рефері. – Дашо, пішли. Арсен наказав привести тебе до нього, якщо з’явишся.

«Якщо»?..

Я не стала розпитувати хлопця при всіх, а просто рушила за ним до вже знайомого кабінету. По дорозі спіймала на собі погляд Єгора в компанії власних друзів. Зазвичай я старалась не наближатися до них – надто вже дорослими і загрозливими вони виглядали.

Постукавши у двері, ми дочекались дозволу і увійшли всередину. Арсен саме друкував щось на ноутбуці, але одразу підняв голову, зачувши голос Вовчика.

– Вибачте, що відволікаю. Я привів Дашу.

– Дякую, Вовчику. Залиш нас самих.

Той кивнув і одразу вискочив за двері. Я ж застигла на порозі, поки Старший не вказав на одне з крісел біля столу. Опустившись на м’яке сидіння, посовалась під його пильним поглядом. Арсен володів просто-таки рентгенівським зором – умів заглядати в саму душу.

– Ти можеш повернутись до спокійного життя, якщо хочеш, – було першим, що він сказав. – Я не буду тебе тримати. Звісно, за умови, що ніхто не дізнається про все, що ти тут бачила і чула.