Розділ 76

Денис

Це не дівчина, а справжня біда.

Всю ніч я не міг спокійно спати, знову і знову обдумуючи новину, яку Даша скинула мені на голову, як бомбу.

Мафія. Злочинці. Як це можливо? Коли вона встигла в усе це вв’язатися? Чому я нічого не помітив? Чи знав про це ще хтось? І чому вона взагалі на це пішла?

Я не вірив, що Даша сплуталася з бандитами просто тому, що їй стало нудно. Незважаючи на жорсткий характер, вона мала добре серце. 

Уявити, що вона піде на злочин, було неможливо. Я бачив, як вона піклувалася про маму, подругу і навіть Ксюшу, попри їхні складні стосунки.

І про мене теж.

Вчора в клубі, коли її обличчя скривилося від болю, я втратив розум. Якби не Даша, фотографії з моїм обличчям і побиттям того недоумка уже світилися б по всьому інтернету. ЗМІ роздули б страшенний скандал. Я не міг собі такого дозволити, не кажучи вже про реакцію батьків.

Зітхнувши, я скуйовдив волосся, сидячи на пасажирському сидінні машини поруч із Максом. Сіре небо перекликалося з моїм кепським настроєм, поки ми їхали до університету наступного ранку. 

Макс, не відриваючись від дороги, кинув на мене швидкий погляд і нахмурився.

– Що сталося?

– Нічого, – пробурмотів я, відкинувши голову на підголівник, і заплющив очі.

На цих вихідних він переїхав до мене у квартиру, зайнявши вільну спальню. Його батьки не схвалювали його останні рішення – наприклад, те, що він кинув футбол і почав зустрічатися з Ксюшею. На їхню думку, вона була недостатньо «престижною» парою для Макса. 

Замість того, щоб влаштовувати скандал, він просто спакував речі і переїхав до мене, як я йому й пропонував уже давно.

Якщо Ксюша «не підходила» Максу, то що сказали б мої батьки, якби дізналися про Дашу? Вони б ніколи її не прийняли.

Стоп. Я щойно всерйоз думав про те, щоб представити Дашу батькам, як свою офіційну дівчину?..

Подальші роздуми довелося відкласти на потім. Зараз у мене були нагальніші справи. Швидко відчепивши пасок безпеки, я кинув погляд на годинник на приборній панелі. До початку занять лишалося п’ятнадцять хвилин.

Малувато, але я мав встигнути.

– Побачимось на парі, – кинув я, вже виходячи з машини.

Макс не став питати, куди я побіг. Він знав, що зможе задати всі питання потім. Тим паче, що сам він теж поспішав – з маршрутки на зупинці громадського транспорту саме вийшли Ксюша з Лізою. Лера переїхала до свого хлопця, тож вони лишилися удвох.

Показавши студентський квиток охоронцеві, я пройшов на територію університету. Знайомі хлопці й дівчата кликали мене, але я не гаяв часу на розмови. Натомість я поспішив до головного корпусу – туди, де проходили пари факультету соціології.

Яна саме збиралася заходити до аудиторії, коли я схопив її за лікоть, зупиняючи. Невдоволений вираз обличчя враз змінився на захоплений, коли вона впізнала мене. 

Я мало не скривився. Останнім часом щира злість Даші була приємніша, ніж приторно-солодкий захват від решти дівчат.

– Ой, привіт, – одразу посміхнулась Яна. – Що ти тут робиш?

Озирнувшись, я відвів дівчину подалі – на нас уже витріщалися її одногрупники. Впевнившись, що нас ніхто не чує, я перевірив час на телефоні. Ще десять хвилин. Опустивши руку зі смартфоном, я поглянув на Яну, що саме поправляла кофтинку, натягуючи її на грудях.

Здавалося, ніби я бачив Яну вперше. Вона завжди була такою поверхневою? Чи раніше мене це не цікавило? Відвертий одяг, яскравий макіяж і звабливий погляд тепер викликали лише відразу.

– Чув, ти зачіпаєш Дашу, – оманливо легковажно сказав я.

В карих очах дівчини промайнув страх, але швидко зник.

– Яку Дашу?

Схиливши голову набік, я всміхнувся.

– Ту саму, яку ти покликала на дах від мого імені.

– Вона вже наскаржилась?

Весь флірт миттю зник. Яна стояла переді мною в своїй істинній сутності – різка і розсерджена. Раніше вона іноді показувала справжній характер, коли думала, що я не бачу і не чую, але мені було все одно.

Та не тепер.

– Ти думала, що я не дізнаюся? – хмикнув я і додав уже серйозніше: – Я сказав тобі не чіпати її.

– А ти сказав, що вона не має значення! – зашипіла Яна, ледь стримуючись, щоб не закричати. – А сам в’єшся довкола неї, ніби вона – твоя дівчина! Даша ще легко відбулася. Хай подякує, що я не зіштовхнула її з даху.

Стиснувши щелепу, я вп’явся в Яну загрозливим поглядом.

– Залиш її у спокої, інакше я викреслю тебе зі студентської тусовки. Ні ти, ні твої подружки – ніхто більше не наблизиться до Даші і не образить її.

Шокована моїм тоном, дівчина замовкла. Ніколи раніше я не розмовляв з нею так – суворо і безапеляційно.

– До речі, – додав я, помахавши телефоном, – я записав усе на диктофон. Якщо Даша ще якось постраждає, твоє зізнання почують всі викладачі – в тому числі, Вікторія Аркадіївна. Не думаю, що заступниця ректора зрадіє, коли дізнається, що виробляє її донька.