Розділ 75

Даша

Викликавши таксі і попрощавшись з друзями, Денис повіз мене додому.

По дорозі ми не розмовляли. Я обдумувала усе, що сталося за сьогоднішній день. Гордієнко теж задумливо дивився у вікно, поки водій віз нас тихим нічним містом.

Зайшовши за мною у під’їзд і довівши до самої квартири, він подзвонив у двері.

– Що ти робиш? – зашипіла я, уже вставляючи ключ у замок. – Мама, мабуть, уже спить!

– І що? – здивувався він. – Їй все одно, чи прийшла ти додому?

– Я не хочу, щоб вона хвилювалась, – пробурмотіла я, аж тут двері відчинились.

У пухнастому халаті, з заспаним обличчям і злегка розтріпаним волоссям, мама, тим не менш, посміхалась.

– Ну нарешті, доню! Денисе, заходь, не стій на порозі, – швидко промовила вона, помітивши хлопця поруч зі мною.

– Та я вже поїду, – звично всміхнувся він, але вона все одно затягнула його в дім. – Я просто привіз Дашу додому.

Закотивши очі, я скинула чоботи в передпокої.

– Дякую, що приглядаєш за нею, – лагідно сказала мама,. – Але не міг би ти приводити Дашу раніше? Я майже не бачу її вдома по вечорах.

От зараза!

Мої щоки обпекло жаром. Денис нахмурився, не розуміючи.

– Ми не бачимось по вечорах...

Ну, от і все. Доведеться зізнаватись.

– Я ніколи не казала, що зустрічалась із Денисом, – тихо промовила я, піднявши очі на маму.

– Де ж ти пропадаєш? – здивувалась вона.

– Я... – я запнулась, відчуваючи, як погляд Гордієнка пропалює діру в моєму профілі, – тепер займаюсь тим, що й тато.

Обличчя мами різко зблідло. Схопившись за стіну поруч, вона прошепотіла:

– Ні...

– Чим займається твій тато? Хіба він не... – урвався Денис.

Зібравшись з духом, я розправила плечі і голосно повторила:

– Я стала частиною мафії.

Кілька секунд тривала важка тиша.

– Та ти жартуєш! – недовірливо пробурмотів Денис.

Я похитала головою. Мама, що вже прийшла до тями, поглянула на хлопця.

– Денисе, любий. Дякую ще раз, що попіклувався про Дашу. Ти не міг би залишити нас самих? Нам треба поговорити.

Кинувши на мене останній спантеличений погляд, він кивнув. Мовчки розвернувся і вийшов. Двері за ним тихо клацнули, зачиняючись. Я продовжувала дивитись на них, відчуваючи, як всередині щось обірвалось.

Він – син впливової родини. Я – донька і частина злочинного угруповання.

У нас ніколи не було шансу бути разом, чи не так?..

– Дашо, скажи, що це неправда.

Повернувшись до мами, я важко зітхнула. По досі блідих щоках уже котились сльози.

– Правда.

– Ти не можеш зі мною так вчинити! – кинувшись на кухню, скрикнула вона. – Ти подзвониш тим бандитам і скажеш, що покінчила з цим!

Шокована, я поспішила за нею. Мама ніколи не підвищувала голос, що б не робили я або Ксюша. Зараз же вона була на межі істерики, в одній тремтячій руці стискаючи склянку з водою, а другою спираючись на стільницю.

– Ти знаєш, ким був твій тато, і знаєш, що з ним сталося!

– Ні, не знаю! – не витримала я. – В тому-то й справа! Ви з Ксюшею продовжуєте казати, що він загинув, але чому тоді ми ні разу не були на його могилі? Чому його ім’я не вписане в наші документи про народження? Чому все, що у нас є – це старі фотографії?

По щоках матері покотились нові сльози, але цього разу я лише похитала головою.

– Надто пізно, мамо. Для мене вже немає шляху назад. Або ти приймаєш мене такою, яка я є, або... я почну жити самостійно.

Залишивши її стояти на кухні, я сховалась у ванній кімнаті. Очі пекло, ніби плакала не мама, а я. Вмившись холодною водою, я швидко прийняла душ. Однак, вийшовши в коридор, різко зупинилась.

З вітальні долинав приглушений, але сповнений відчаю голос мами.

З ким вона розмовляє так пізно?

Наблизившись до скляних дверей, я трохи відчинила їх. Прислухалась.

– Залиш її у спокої! – різко сказала вона. – Як ти взагалі посмів до неї наблизитись...

Я здивовано підняла брови, але зазирати до кімнати не стала. Вислухавши відповідь, мама озвалась знову:

– Не смій! Вона ще дитина. Ти сам знаєш, чим це може закінчитись.

Кілька секунд тривала тиша. Я напружувала слух, боячись пропустити щось важливе, аж раптом застигла, мов статуя.

– Це моє останнє слово, Арсене. Не втягуй мою доньку в свої справи. 

Мама говорить з Арсеном? Невже вони спілкувались усі ці роки?..