Розділ 73

Даша

Сховавши телефон, Міра співчутливо нахмурилась.

– Може, розкажи про все Гордієнку?

– Ще чого, – пирхнула я. – Я не збираюся жалітися йому на його ж подружку.

– Але що, як Яна все вигадала? – не відступала Міра.

– А фотографії? – скептично відповіла я. – Це точно були вони.

– Може, то старі фото.

Старі?.. Це мало сенс.

Задумливо підібгавши губи, я нічого не відповіла.

Ще з годину ми гуляли галереєю, роздивляючись роботи талановитих студентів з нашого і інших університетів, перш ніж повернутися до гардеробу.

– Ти точно не хочеш поїхати зі мною до клубу?

– Не можу, – зітхнула Міра. – У брата день народження, і він запросив друзів до нас.  Мама просила не затримуватися допізна. Ніби я дуже потрібна п’ятирічним дітям, поки вони розносять нашу квартиру на друзки, – додала вона, закотивши очі.

Розсміявшись, ми попрощалися. Я повернулася до залу з картинами до мами, аж раптом помітила, що вона знову розмовляє з Гордієнком.

– ...Не хвилюйтеся, я за нею пригляну, – почула я його голос, наближаючись зі спини.

– Ну якщо ти будеш поруч, я спокійна.

– Мамо! Я вже доросла! – обурилась я, обходячи хлопця.

Денис смикнувся від несподіванки, і я вдоволено всміхнулася. Не все ж йому підкрадатися.

Попросивши мене бути обережною, мама теж поїхала додому. Я ж, не звертаючи увагу на Гордієнка, рушила до Ксюші і її друзів. Виявилося, що її картину вперше купили, і власники галереї підписали з моєю сестрою контракт про співпрацю. Ксюша стала професійною художницею, як і мріяла все життя.

Щойно всі зібралися, ми поїхали до клубу. Їхали двома машинами – хлопці Лери і Лізи, старші на кілька років, домовилися нас підвезти. Не знаю, як так вийшло, але мене посадили в машину до Лери і її хлопця, Матвія.

В салоні грала електронна музика. Я спокійно чекала на Ксюшу, аж тут дверцята збоку відчинилися і в салон прослизнула знайома кремезна фігура.

– Посунься, будь ласка.

Шокована, я навіть не стала сперечатися і просто пересіла на сусіднє місце за водієм. Коли Денис всівся і зачинив дверцята, Матвій натиснув на газ, і машина повільно виїхала з парковки.

– Що? – одними губами спитав він, помітивши мій розлючений погляд.

– Чого ти до мене причепився? – прошепотіла я, відчуваючи, як у голосі прослизає образа. – Чому ніяк не відчепишся? У тебе ж є дівчина, навіщо тобі я?

Він якось дивно на мене глянув, перш ніж спитати:

– Яка ще дівчина?

– Яна, яка ж іще! – обурилась я. – Чи в тебе їх багато?

– Вона мені не дівчина, – нахмурився Денис. – Я тобі вже казав про це.

– Ну, а факти говорять проти тебе, – схрестивши руки перед собою, я відвернулась до бокового вікна.

– Які ще факти? – і собі розсердився він. Схопивши за коліна, він акуратно розвернув мене назад. – Про що ти говориш?

Зустрівшись поглядом з Денисом, я опустила очі вниз, перебираючи пальцями браслет. Широка тепла долоня накрила мою, а великий палець легко погладив шкіру з тильного боку.

Від маленького жесту вся моя лють випарувалася, залишаючи по собі одну лише розгубленість. Зітхнувши, я тихо зізналася, щоб не чули Лера з Матвієм:

– Яна показала мені фотографії, де ви цілуєтеся. Сказала, що ти поїхав до неї одразу після вечірки. Тієї, коли був мій день народження.

Кілька секунд Денис мовчав. Я продовжувала крутити браслет спітнілими руками. Дивитися йому в очі не хотілося, ніби це я зробила щось огидне, а не він.

Зненацька до нас озирнулася Лера, не підозрюючи про нашу розмову.

– Друзі, ми з дівчатами трохи заплуталися. Ви зустрічаєтеся чи ні?

Ми з Гордієнком підняли голови одночасно.

– Так, – не соромлячись, озвався він.

– Ні! – мало не скрикнула я одночасно з ним.

Розсміявшись, Лера похитала головою й відвернулася. Навіть її хлопець пирхнув, кинувши на нас погляд в дзеркалі заднього виду.

– Ти з глузду з’їхав? – пошепки обурилась я, радіючи, що в салоні грає музика. – Що ти собі вигадав?

– Це що ти собі вигадала? – відказав Денис, схилившись ближче. – Я своє слово тримаю. Якщо сказав, що більше немає ніяких дівчат, отже, їх немає.

– А як же ті фото? – нахмурилась я.

Важко зітхнувши, Денис відкинувся на спинку сидіння і запустив руку у волосся.

– Це, мабуть, ще з минулого року. Не думав, що Яна їх використає...

Помовчавши, він раптом глянув на мене знову:

– Коли вона тобі про це розказала?

– Ще в понеділок, після пар, – пробурмотіла я, відчуваючи, як з душі звалився величезний камінь. Хмикнувши, додала: – Дитячий садок, чесне слово. Вона підкинула мені записку від твого імені, щоб я прийшла на дах.