Розділ 71

Даша

– Що з твоєю рукою?

Почувши голос Міри, я машинально опустила очі на бинти. Ми сиділи в кафе наступного дня і збирались обідати. Я саме смикнула рукави світшота вище, щоб не заляпати їжею, зовсім забувши про рану. Розірваний светр довелось учора викинути в смітник.

– А, це... – зморщила ніс я. – Вчора мене чекав не Денис.

Поки я розповідала Мірі про те, що сталося на даху університету, вона все більше злилаь. Коли я закінчила, вона раптом тріснула себе по лобу й похитала головою.

– Треба було мені все-таки залишитись. Я боялась, що це була пастка.

– Звідки тобі було знати? – здивувалась я. – До того ж, я не хочу, щоб ти постраждала через мене.

– Я більше не та налякана дівчинка. Мені плювати на це, – обурено заявила вона, хапаючи мене за здорову руку. – Друзі не кидають одне одного в біді.

Подих перехопило. Ніби вперше, я уважно поглянула на Міру. Вона саме оглядала переповнений зал кафе, шукаючи Яну і її подружок. Мене не цікавили скажені фанатки, коли на очі знову навернулися сльози.

Невже я вчора відкрила якийсь клапан? Як його заткнути назад?

Вперше в житті у мене з’явилась справжня подруга. Не така, як Альона, що спілкувалась зі мною лише тоді, коли їй було вигідно. Та, яка залишалась поруч, не дивлячись ні на що. І я зробилю заради неї що завгодно, якщо вона потребуватиме моєї допомоги.

– Іди сюди, – шмигнувши носом, я обійняла Міру за плечі обома руками і сховала обличчя в її плече.

– Гей... – легко поплескала мене по спині вона. – Ти чого?

– Нічого, – пробурмотіла я. 

Підняла голову – і застигла.

Гул голосів у кафе зник. Просто на мене через весь зал дивився Гордієнко. Він сидів за здвоєним столом разом із Максом, Ксюшею і дівчатами, але не спускав з мене погляду. Опустивши очі на мою перебинтовану руку, яку я необачно виставила напоказ, він знову перевів погляд на моє обличчя і нахмурився.

Відвівши очі, я відпустила Міру і опустила рукави світшота. Не пройшло й хвилини, як мій телефон на столі блимнув новим повідомленням.

Денис: «Що вже сталося з твоєю рукою? Ти знову стрибала з вікон без парашута?»

Він ще й жартує?

Після дня народження і подарунка, який я тепер носила, не знімаючи, він одразу ж поїхав «проводити час» з Яною. Я могла бути надто довірливою або наївною, але ніколи – кімнатним килимком.

Я не дозволю водити себе за ніс. Він не буде цілувати мене, а потім стрибати в ліжко до інших дівчат!

Мої руки навіть не тремтіли, коли я натиснула кнопку «Заблокувати». На серці одразу полегшало, коли я кинула телефон у рюкзак і відкинулася на спинку пластикового стільця.

«Ти маєш значення», аякже.

Закінчивши обідати, ми з Мірою вийшли з кафе, ні разу не глянувши на столик посеред залу. Я знала, що Денис не залишить це просто так, тому була вже готова, коли він наздогнав мене по дорозі до університету. Обігнувши нас з Мірою, він зупинився, перекриваючи шлях, і одразу потягнувся до пораненої руки.

– Ти ж не думала, що блокування мене зупинить?

Вирвавши долоню з його теплих рук, я з усієї сили відштовхнула його від себе. 

Денис відступив, не очікуючи такої реакції. Здивовано підняв брови.

– Що зі мною відбувається, не твоя бісова справа! – відрізала я. – Не наближайся до мене, якщо не хочеш, щоб я розбила тобі ніс!

Гордієнко ще мить дивився на мене, поки я кипіла від гніву, а потім перевів спантеличений погляд на Міру. Засунувши руки в кишені куртки, вона лише розчаровано похитала головою. Підхопивши під руку, подруга змусила мене йти далі, залишаючи хлопця одного посеред тротуару.

Зараз я була навіть рада, що вона зупинила нас обох. Я не хотіла робити Денисові боляче, навіть якщо він грав з моїми почуттями, і ненавиділа за це і себе, і його. Хай він розтоптав мене, але я відмовлялась це показувати.

До біса Дениса Гордієнка.