Розділ 69

Даша

Ні, ну яка ж я наївна!

Поки я пів ночі не могла заснути, згадуючи вчорашній вечір, Денис вже був з іншою. Від огиди до самої себе хотілося промити голову зсередини, щоб очистити думки і прогнати з них Гордієнка.

Весь обід я сиділа, безжально штиркаючи виделкою котлету і картопляне пюре. Міра, розуміючи мій стан, розсудливо мовчала. Ми сиділи практично посеред кафе, тому вона старалася не привертати до нас зайву увагу. Повз наш стіл постійно проходили студенти і просто відвідувачі, що ще більше псувало мій настрій.

Поки, коли ми вже збиралися повертатися в універ, не сталося дещо незвичайне.

Коли я відвернулася, щоб підняти з підлоги рюкзак, на наш стіл впав невеликий листок. Я здивовано взяла його до рук, читаючи записку, виведену незнайомим почерком:

«Приходь на дах головного корпусу після пар. Денис»

Піднявши голову, я озирнулася, але Дениса ніде не було. Він залишив записку і одразу пішов? Але чому тоді не написав повідомлення?..

– Що це? – спитала Міра, помітивши в моїй руці аркуш.

Я збентежено повернула його так, щоб вона змогла прочитати. Темні брови подруги нахмурилися.

– Я піду з тобою.

– Навіщо? Це ж Денис, – відмахнулась я, відчуваючи, як настрій стрімко покращується. – Краще нагадай, що ти там казала про Ярослава вчора. Відколи це ви спілкуєтеся?

– Та яке спілкуємося! – закотила очі вона, коли ми рушили на вулицю. – Ніяк не відчепиться від мене, пропонує сходити на побачення.

– А ти не хочеш?

Я не часто спілкувалася з Ярославом, але він здавався хорошим хлопцем. До того ж, історія про те, що він грав у футбол заради мами, додавала йому очків в моїх очах.

– Звісно, ні, – хмикнула Міра. – Я взагалі не збираюся ні з ким зустрічатися і планую жити вільно до самої старості. Можливо, стану міжнародним журналістом, буду подорожувати по різних країнах. Хлопці в мої плани не входять.

– Ти заглядаєш надто далеко в майбутнє, – розсміялась я.

– Побачимо, як ти заговориш, коли я запрошу тебе з собою на відпочинок в Іспанію, наприклад.

– Іспанія звучить класно, – погодилась я. – А кішка у тебе в старості буде?

– Я не збираюся ставати божевільною, якщо ти про це. Я планую прожити життя весело і без проблем.

– Так не буває, – всміхнулась я.

– Все залежить лише від нас, – не заспокоювалась Міра.

Так, за жартами і обговоренням планів на майбутнє, ми дісталися до універу. За кілька годин, коли пари закінчилися, подруга поїхала додому, а я рушила на четвертий поверх. Саме там знаходився вихід на дах.

Почекавши кілька хвилин, поки викладачі і студенти не спустяться донизу, я обережно наблизилася до невеликого люку нагорі. Так і є – замок був відчинений. Штовхнувши люк, я швидко вилізла нагору і одразу закрила його назад.

Холодний вітер пронизував мене наскрізь. Він несамовито шарпав волосся, худі, зривав з плеча рюкзак. Я одразу пошкодувала, що не захопила куртку з гардеробу, але повертатися не стала. Натомість пішла вперед, озираючись навколо, але Дениса не бачила. Лише завернувши за високу прибудову, я різко зупинилась, оглядаючи п’ятьох дівчат перед собою.

– Сюрприз.