Розділ 68

Денис

– Доброго ранку, спляча красуне.

Я розплющив очі від різкого звуку і одразу ж зажмурився знову, ховаючи обличчя в подушку. Макс стояв біля вікна в моїй спальні, відсунувши штори і впускаючи в кімнату ранкове світло.

– Тобі терміново треба прибрати в кімнаті, – спокійно продовжував він. – У всій квартирі, взагалі-то.

– Максе, чорти б тебе забрали! Ти мені такий сон обламав! – застогнав я, намагаючись заспокоїти палаюче тіло і розум.

Я не планував вчора везти Дашу в місце, про яке не знав ніхто з моїх знайомих, але руки автоматично направляли машину до кімнати гніву. Це був єдиний спосіб для мене екологічно скидати пару, щоб не зриватися на оточуючих.

Однак я не врахував, що після таких сесій очищення я завжди почувався найбільш відкритим. Кожен нерв душі оголювався, заряджений електричним струмом. Тому, коли Даша накинулася на мене з поцілунком, я мало не перейшов межу. Її тіло, притиснуте до мого, пробуджувало такий голод, що я ледве себе контролював.

Добре, що до нас вчасно зайшла адміністратор.

Незважаючи на те, що нас перервали, думки про Дашу продовжували крутитися в голові весь вечір і ніч. Це була одна з причин, чому я не залишився в домі батьків. Я хотів побути на самоті – без натовпу, шуму і популярності.

Можливо, це і стало причиною мого більш ніж спекотного сну.

– Он як? – хмикнув Макс. По всьому виходило, що він не збирався дати мені заснути знову. – І хто ж в ньому був? Часом не маленька неприємність?

Відірвавши голову від подушки, я нахмурився.

– Не називай її так.

Брови друга поповзли вгору, хоча в усьому іншому обличчя залишилося незворушним.

– Я просто констатую факт.

Роздратовано зітхнувши, я встав і відвернувся до шафи, щоб натягнути чисті штани. Макс тим часом наблизився і поклав руку мені на плече, твердо додавши:

– Не мені пояснювати, що вона принесе тобі лише проблеми.

Отже, він помітив, що нас із Дашею не було на вечірці.

– Займайся власною дівчиною, друже, – озвався я, знімаючи з вішака свіжу сорочку. – Я зі своїм життям вже якось розберуся.

Макс і раніше не був фанатом Даші, але тепер, коли почав зустрічатися з її старшою сестрою, його неприязнь вийшла на новий рівень. Він стримував її лише тому, що не хотів образити Ксюшу. Проте факт залишався фактом – він вважав Дашу не більше, ніж прикрою неприємністю. На його думку, вона ускладнювала життя Ксюші.

Він ніколи не думав, що Даша – теж дівчина. Що вона теж може боятися, засмучуватися, хвилюватися. Його зацикленість на Ксюші не давала йому ясно бачити оточуючих.

Але я бачив Дашу. 

Вчора, коли ми приїхали до кімнати гніву і опинилися в тому провулку, вона знову стала мовчазною. Її плечі зіщулилися, ніби вона намагалася стати непомітною. Це підтвердило мою теорію про той перший раз, коли вона загубилася.

Вона боялася небезпеки, але не тікала від неї. Це викликало одночасно і захоплення, і занепокоєння.

– Як знаєш, – зітхнув Макс. – Не кажи потім, що я не попереджав.

З цими словами він вийшов зі спальні, залишаючи мене наодинці з попередженням, що повисло в повітрі, мов отруйний дим.

Я розумів, дійсно розумів, що Даша не вписується в моє майбутнє. Що вона не підходить на роль світської левиці, невістки родини Гордієнків і традиційної матері. Що батьки ніколи її не схвалять. Що з нею я ризикував або стати найщасливішим у світі, або залишитися з розбитим серцем, яке і так уже було в тріщинах після Лізи.

Проте коли це я відмовлявся від виклику?

Пізніше, коли ми з Максом ішли університетським двором на обід, я роздумував над тим, як запросити Дашу на Осінній бал. Він мав відбутися вже за півтора тижні. Для цього я відмінив запрошення на бал, куди домовився піти з Лізою. Вона геть не виглядала засмученою, і це знімало з мене почуття провини.

Набагато більше я хотів зосередитися на тому, як запросити маленьку дикунку. Ми досі не були офіційною парою, що давало іншим хлопцям зелене світло, незважаючи на моє попередження. Будь-хто міг запросити її, якщо ще не запросив. Я лише сподівався, що вона залишиться вірною собі і не погодиться на усі пропозиції.

Крім моєї, звісно.

– Дене!

З роздумів мене вирвав тонкий голос Яни. Схопившись за мій лікоть, вона порівнялася з нами і одразу защебетала:

– Мені так сподобалася вчорашня вечірка! Ти бачив, що влаштували першокурсники у вашому саду? Вони поставили там бочку з пивом і обливали одне одного, під’єднавши до неї шланг!

Я скривився, уявляючи розгніване обличчя Бориса, якому доведеться все це прибирати, але швидко згладив вираз обличчя до нейтрального. Макс ішов по інший бік від мене, не коментуючи почуте.

Яна тим часом продовжувала свій монолог:

– Я так напилася, що не пам’ятаю, як дісталася додому. Часом це не ти мене привіз? – грайливо додала вона.

Схоже, вона вже забула, що я просив її залишитися друзями.