Розділ 61

Даша

Його сміх продовжував лунати у вухах навіть тоді, коли я мало не зіштовхнулась на сходах з Лізою, що саме піднімалася нагору. Вона була набагато вищою за мене і нагадувала прекрасного привида в невагомій білій сукні.

– О, Дашо, – здивувалася вона, схопившись за відполіровані перила, щоб не впасти. – Ти не бачила Дениса?

Я кліпнула від несподіванки, перш ніж машинально відповісти:

– На балконі...

– Дякую, – м’яко всміхнулась вона, перш ніж обійти мене.

Я ж застигла на сходах, дивлячись їй услід і роздираючись протиріччями.

Навіщо їй Денис? Що вони там будуть робити?

Програвши битву з самою собою, я зітхнула і, стараючись не привертати увагу оточуючих, повернулася назад. На другому поверсі музика лунала не так гучно, як на першому, тому у мене був шанс щось почути.

Сховавшись у затінку розчахнутих балконних дверей, я притулилася спиною до холодної стіни і прислухалась до тихої розмови.

– ...То він твій хлопець?  

Голос Дениса здавався не таким, як ще дві хвилини тому. Зараз він був спокійним, якщо не меланхолійним. Дуже хотілося визирнути зі схованки, щоб побачити його обличчя, та я не стала ризикувати.

– Я б не хотіла це обговорювати, – твердо відповіла Ліза.

– Якщо він тебе образить, скажи мені.

У Королеви університету є хлопець? Але хто? В університеті я нікого не бачила поруч із нею, окрім друзів.

– Не образить, але дякую, – тепер у голосі дівчини пролунала посмішка.

Наступні кілька секунд я чула лише музику і стукіт власного серця. Чим довше вони мовчали, тим сильніше я хвилювалася. Зрештою, не витримавши, я ризикнула визирнути зі схованки і полегшено видихнула.

Денис і Ліза стояли спиною до мене, спершись на огорожу, і роздивлялися щось внизу.

– А що між вами з Дашею? – раптом спитала Ліза.

Ковтнувши, я відійшла ще глибше в тінь.

– А що між нами? – незворушно озвався Денис.

Він зробив це знову.

Я здригнулася від холоду в його тоні і приклала долоню до грудної клітки. Вона боліла так, ніби мене вдарив метафоричний кулак. Стараючись не шуміти, я крок за кроком відступала від проклятого балкону, поки не розвернулася і не поспішила донизу.

Не зважаючи на оточення, я налетіла на когось на підніжжі сходів. Ми з темноволосою дівчиною в короткій шкіряній спідниці мало не повалилися на підлогу, схопившись одна за одну. І, відновивши рівновагу, рвучко відсторонилися.

Яна, та сама фанатка, теж впізнала мене і звузила очі. Пригадавши слова Дениса про ревнивий фан-клуб, я, не затримуючись, швидко пройшла повз неї, поки вона не виплеснула на мене свою отруту. Її погляд продовжував пропалювати діру в моїй спині, аж поки я не відшукала подругу.

Вечірка все більше набирала обертів. Міра, нагадуючи сердитого гота, перехопила мене посеред заповненого студентами залу і одразу потягнула до виходу.

– Де ти була? – сварилася вона, поки ми натягували куртки поверх наших костюмів. – Ти ж знаєш, що якщо я не повернуся додому до одинадцятої, мені не дозволять піти на наступну вечірку! І звідки у тебе ця кофта?

Я завмерла, помітивши її підозрілий погляд, і опустила очі на себе. Світшот, який Денис вдягнув на мене, повністю закривав від очей оточуючих мій корсет і більше нагадував сукню.

– Мені його позичили, – пробурмотіла я, насилу застібаючи блискавку на куртці.

– Хто? – очі подруги хитро блиснули, оглядаючи мене з голови до ніг. – Там на спині часом не красується дванадцятий номер?

– Все було б добре, якби ти не змусила мене вдягнути цю штуку на шнурівці! – спалахнула я.

Губи подруги затремтіли в спробі стримати сміх, коли ми схопили сумки і вискочили надвір.

– Думаю, я зробила саме те, що треба, – всміхнулась Міра, видихаючи хмарку білої пари. – Але менш з тим. Готова повеселитися?

– Ти впевнена, що не будеш кричати від жаху? – хмикнула я. – На нас можуть поскаржитися в поліцію.

– Хто перший закричить, той платить за наступну піцу.

– Домовились.