Розділ 60

Даша

– Що тобі розказати?

Лише опинившись наодинці на невеликому балконі, я усвідомила, що досі стискала широку долоню Дениса. Рвучко звільнившись, я відійшла на крок назад. Спина вдарилась об кам’яну огорожу, і я схопилася за неї руками. 

Денис спостерігав за мною, примружившись, але, на щастя, лишався біля вишуканих скляних дверей.

– Куди ви з Мірою поїдете далі?

– І це хвилює тебе, тому що?.. – здивувалась я.

– Мене це не хвилює, – нахмурився він, схрестивши руки перед собою.

– Ну тоді я не бачу жодної причини тобі відповідати, – повторила я його жест.

Очі хлопця опустилися нижче, і він різко вдихнув крізь стиснуті зуби. Прослідкувавши за його поглядом, я відчула, як запалало обличчя, і швидко опустила руки.

– Куди ти витріщився? – розсердилась я.

Хмикнувши, Денис раптом зробив крок вперед. Обидві його долоні лягли на балюстраду, захоплюючи мене в пастку. Носа торкнувся різкий, але приємний аромат цитрусових парфумів. Кремезне тіло нависло наді мною, затуляючи від сторонніх очей.

Щоб хоч якось відсторонитися, я вхопилася за огорожу міцніше і, підстрибнувши, всілася на неї.

– Не смій знову стрибати!

Намагаючись мене втримати, Денис наблизився ще більше. Я відчула його широкі долоні на спині й попереку, коли твердий живіт впився в мої коліна. Тепло гарячої шкіри проникало просто в кістки, плавлячи нутрощі і проганяючи будь-які розумні слова.

– Я й не збиралася! Відійди!

Піднявши руки, я з усієї сили штовхнула хлопця. Він не відступив ні на крок, а от я похитнулася, мало не перевалившись униз головою.

– А ти злізь з огорожі! – розізлився Денис.

Обхопивши мене руками, він розвернувся на сто вісімдесят градусів, перш ніж опустити мене на підлогу. Потім, кинувши погляд на поодиноких студентів, що продовжували веселитися у коридорі, різко відпустив мене і відійшов. Кілька секунд ми мовчки свердлили одне одного поглядами, намагаючись заспокоїтись.

– Отже, ти не скажеш, куди ви підете після вечірки? – врешті-решт спитав він.

Зненацька здійнявся холодний вітер. Здригнувшись, я вже підняла було руки, щоб знову обхопити себе, але передумала. Не дам Гордієнкові або будь-якому іншому хлопцю нагоду витріщатись на мої груди.

І приб’ю Міру за те, що вона вмовила мене вдягнути цей корсет. Дихати неможливо, так ще й витріщаються усі.

Вітер все не заспокоювався, і я здригнулася знову. Денис нахмурився, спостерігаючи за мною, і раптом стягнув з себе чорний світшот. Я ковтнула слину, коли з-під нього на мить показався скульптурний прес, перш ніж сховатися під чорною футболкою.

Цікаво, які ці кубики на дотик?..

– Ось, надягни на себе.

Я спіймала світшот, що мало не прилетів мені в обличчя. Кинула йому назад.

– Обійдусь без твоїх подачок!

– Он як?

Зненацька на роздратованому обличчі хлопця заграла широка посмішка. Враховуючи, що очі залишалися сердитими, виглядало це загрозливо. Без попередження Денис знову підступив ближче, скинув мій капелюх і не надто ніжно нап’яв свою кофту мені на голову.

– До твого відома, корсет тобі не личить, – легким голосом заявив він, протягуючи мої руки в рукави.

– Ось чому ти весь вечір не зводив з нього очей? – пирхнула я у відповідь.

Блакитні очі блиснули в напівтемряві, коли Денис взявся закочувати надто довгі для мене рукави.

– Я дивився лише тому, що хотів зірвати цю штуку і спалити на відьомському вогнищі, де їй і місце.

Уявивши, як він робить саме це – зриває з мене корсет – я запалала, та вже зовсім з інших причин.

Обігнувши хлопця боком, я підскочила до скляних дверей, що вели всередину будинку, і лише тоді озирнулася через плече:

– Залиш свої фантазії при собі!

– Тільки якщо розкажеш про свої! – розсміявся Денис мені услід.