Розділ 58

Денис

Забравши з собою хлопців, він рушив до воріт. Я ж залишився стояти, намагаючись заспокоїти вихор почуттів, що спалювали мене зсередини. Зараз мені б не завадив холодний розум Макса. Лише Ярослав лишився поруч, хмуро проводжаючи Сашка поглядом.

– Чому ти спитав про дівчат? – подав голос я за кілька секунд, опанувавши себе.

Знизавши плечима, він озирнувся до мене.

– Я хотів познайомитися з Мірою ближче, але вона мене відшила. На вечірці у мене буде ще один шанс. Можливо, тоді у неї буде кращий настрій.

Он воно що. Його цікавила подруга Даші.

– Успіхів тобі з цим, – пробурмотів я, знову рушивши на вихід з території університету. Хмикнувши, він пішов поруч.

Якщо Даша була маленьким вогняним смерчем, то її подруга – міцною скелею.

Міра, подібно Даші, не дивилася на мене з обожнюванням. Навпаки, в її тоні завжди була присутня нотка насмішливості, ніби все, що вона бачила і чула, було лише декораціями в театральній постановці. Сама ж вона лишалася стороннім глядачем, якому зручно у м’якому кріслі в затінку.

І те, що вона погодилася приїхати на вечірку, коли Даша, очевидно, була проти, мало свої підстави. Такі, що тримали мої плечі в напрузі наступні два дні.

В неділю я з нетерпінням чекав вечора. Борис, наш дворецький, продовжував закидати мене уявними кинджалами щоразу, як бачив. Він не схвалював мої вечірки, але ще ні разу не поскаржився на мене батькам. Звісно, вони знали про вечірки, але не про їхні масштаби.

Коли я спустився ввечері донизу, Борис саме стежив за тим, як команда прибиральників закінчує прибирання.

– Коли ти вже подорослішаєш, – зітхнув він і цього разу.

– Розслабся, Борисе, – якомога яскравіше всміхнувся я. – Я думав, що ти вже давно звик до моїх витівок.

– До цього неможливо звикнути, – пробурмотів він собі під ніс, пригладжуючи зачесане назад волосся з проблисками сивини.

– Обіцяю компенсувати тобі всі турботи, – підбадьорив я його, запустивши руку в кишеню і простягаючи йому подарунок.

– Квитки в театр? – брови Бориса поповзли догори, утворюючи на чолі три довгі лінії. – Де ти їх узяв?

Явно не купив.

В нашій сім’ї вірною шанувальницею театру була мама, а тато її в усьому підтримував. Я планував віддати квитки їм, якби не їхній від’їзд. Тепер же я застряг з ними. Яна підсунула їх мені в кишеню на минулій вечірці. Її мати грала у сьогоднішній виставі, і дівчина, очевидно, сподівалася, що я піду на спектакль матері з нею.

Ніби я не сказав їй, що будь-які стосунки між нами закінчились.

– У мене багато знайомих, – змовницьки підморгнув я, перш ніж кивнути підборіддям на нашу кухарку, що саме збиралася йти додому. – Чому б тобі не відпочити сьогодні ввечері? Думаю, Валя теж не відмовилася б.

Надто часто я помічав гострі жарти Валі й завуальовані залицяння Бориса за останній рік. Чому б не пограти в Купідона, якщо у мене є така можливість?

– І залишити будинок напризволяще? – підозріло звузив очі він, але квитки взяв.

– Охорона залишиться, – заспокоїв його я, перш ніж штовхнути плечем у плече. – Давай, це всього лише пара годин. Запроси її на побачення, а потім повернешся до своєї звичної ролі наглядача.

– Скоріше, няньки, – буркнув Борис, перш ніж рушити в бік кухні до Валі, старанно пригладжуючи волосся.

Я провів його вдоволеним поглядом, перш ніж знову піднявся нагору. Там на мене чекала робота, яку ще потрібно було виконати, поки лишався час.

На відміну від пліток, я ніколи не витрачав гроші легковажно, незалежно від того, скільки в мене їх було. Це було перше, чого навчив мене батько в дитинстві – нести відповідальність за себе самостійно. З тих пір і по сьогоднішній день я жив лише за рахунок власних коштів, які заробляв, працюючи менеджером в його юридичній компанії – одному з багатьох його бізнесів.

Багато хто з привілейованих невігласів, які вважали себе кращими за інших лише за рахунок численних нулів на банківських рахунках, дивувалися цьому рішенню. Вони казали, що мені це не потрібно, адже вся імперія батька чекала на мене і так – так само, як він сам успадкував її від свого батька.

Сам тато підтримував мене в цьому і ніколи не давав мені спуску. – хіба що за виключенням квартири неподалік від універу і поїздок по всьому світу.

На все інше я заробляв самостійно. Навіть машину ми з Максом купили самостійно, склавши разом наші заощадження. Вона не була преміум класу, але ми пишалися нею, як власною свободою від тиску батьків.

В цьому сенсі Макс розумів мене, як ніхто інший.

Увечері я стояв внизу, замінюючи Бориса і приймаючи гостей. Більшість з них я знав особисто, але деякі намагалися пробратися, просто користуючись нагодою. Зазвичай вони виглядали достатньо підозріло, щоб охорона обшукала їхні кишені і знайшла речовини, які конфісковувала, щоб змити в унітаз. Самих пройдисвітів виганяли за ворота, попередньо сфотографувавши їхні обличчя, щоб більше ніколи не пропустити їх всередину.

На моїх вечірках і в моєму домі не буде заборонених речовин, і крапка. Я хоч і був представником «золотої молоді», але не ідіотом.