Розділ 56

Даша

Наступного вечора Вовчик покликав мене до бійцівського клубу. Я не була там всього кілька днів, але здавалося, що пройшла вічність. Тож, привітавшись на вході з охоронцем, дуже здивувалася, що біля дверей на мене ніхто не чекав. Увійшовши до порожнього сьогодні залу, я одразу попрямувала до своєї групи.

– Привіт, – кивнув мені Вовчик, сидячи на помості боксерського рингу.

Поруч із ним вмостилася Анжела, а з іншого боку від неї – Слава. Хлопець, схоже, досі не полишав надій завоювати увагу норовливої дівчини.

Привітавшись, я всілася з іншого боку від Вовчика, краєм ока помітивши неподалік компанію старших хлопців. Серед них були і Єгор з Санько. Синці на їхніх обличчях уже майже посходили.

Пізніше Арсен викликав нас із Вовчиком до себе. Похвалив за добре зроблену роботу і спитав, що я хочу отримувати в якості плати. 

У мене мало не зірвалось з язика питання, але замість цього я лише сказала: 

– Нічого. 

– Ти впевнена? – підняв брови Старший. – Хіба тобі не потрібні, наприклад, гроші? Кожен з моїх підопічних отримує платню за виконані завдання.  

– Я сама зароблю собі гроші, - обережно, але твердо відповіла я. 

Арсенові, вочевидь, моя відповідь не сподобалася. Він відкинувся на спинку крісла і втупився в мене пронизливим поглядом.

– Тоді що ти робиш серед нас? 

От зараза. Схоже, він підозрює, що в мене є приховані мотиви. Ковтнувши, я знизала одерев’янілими плечима.

– Я хотіла зрозуміти, як це – жити, як ви. 

Вовчик, сидячи в сусідньому кріслі, непомітно смикнув мене за кофту, але Арсен лише з розумінням всміхнувся. 

– Що ж, побачимо, що чекає на нас попереду. 

Вийшовши з кабінету Старшого, Вовчик зміряв мене підозрілим поглядом.

– Ти що, на особливому рахунку? Ніхто так не розмовляє з Арсеном! І він нікому не дозволяє цього. 

Я зітхнула, зрозумівши, що повинна розкрити йому хоча б маленьку частину правди.

– Мабуть, це тому що я донька його друга. 

– А що з ним? – здивувався хлопець.

Кілька секунд ми йшли мовчки. 

– Помер, – врешті-решт коротко відповіла я. 

Коротко потиснувши мою руку, Вовчик зітхнув.

– Мої батьки теж померли.

– Ти сумуєш за ними? – спитала я. Ми саме вийшли з вузького коридору і рушили до Анжели зі Славою.

– Не знаю, – спохмурнів Вовчик. – Вони були наркоманами і померли через передозування. Якби не Арсен, я б помер від голоду на вулиці.

Я стривожено озирнулася до нього, але він пришвидшив ходу. Зрозумівши натяк, я більше не стала його розпитувати, хоча продовжувала думати про його важке дитинство і складну юність.

Яким би він був, якби ріс у нормальній сім’ї? Чомусь мені здавалося, що він мало відрізнявся б від того хлопчини, якого я бачила перед собою. Незважаючи ні на що, Арсен піклувався про Вовчика. Під його наглядом він зумів зберегти добре серце і м’яку вдачу.

Повернувшись до загального залу, я одразу спіймала на собі погляд Єгора – хлопця, якого побили після минулого боксерського бою. Його друзі щось бурхливо обговорювали, в той час як він не зводив очей з нас. 

Щойно Вовчик відійшов, Єгор залишив друзів і підійшов до мене. Він був не таким високим, як інші хлопці, окрім Вовчика, але від його погляду я мимоволі напружилася. 

– Ти часом не подруга Лери?

Лери? Подруги Ксюші?..

– Я її сестра, – здивовано відповіла я. – А що?

Від моєї репліки татуйована змія, що звивалася по скроні хлопця, смикнулася.

Коротко глянувши на Вовчика, що досі розмовляв про щось з Славою з розслабленою посмішкою на обличчі, Єгор підступив ближче. 

– У тебе є новий номер Лери? – понизивши голос, спитав він. 

– Навіщо він тобі? – примружилась я. 

Оцінивши вираз мого обличчя, він раптом опустив плечі й важко зітхнув. 

– Так і знав, що ти теж не допоможеш. 

Коли він розвернувся, щоб піти назад до своїх друзів, я зупинила його. 

– Та зажди! В чому тобі треба допомогти? Ти ж нічого не розказав. 

Озирнувшись через плече, хлопець знову зітхнув. 

– Ми з Лерою зустрічались два роки тому. Потім... мені довелось поїхати з міста, і вона скоро кинула мене. 

– Та ну! – нахмурилась я. – Це не схоже на Леру. 

– Я не засуджую її, – продовжив Єгор, опустивши голову. Мабуть, він не хотів, щоб я бачила, що йому досі боляче від їхнього розриву. – Зараз вона вже з іншим, але той тип не дає мені з нею навіть поговорити. 

– У Лери є хлопець? – ще більше здивувалась я. 

– Він змусив її змінити номер телефону і забороняє їй зі мною бачитись, – голос Єгора посуворішав, коли він продовжив. – А вона, мабуть, його боїться, бо уникає мене.