Розділ 42

Даша

Різко розвернувшись, ми помітили Макса, який не зводив з Альони очей, і Дениса. Останній оглянув усіх нас і зупинився на мені. Судячи з виразного погляду, Гордієнко не сумнівався, що причина усіх бід на планеті – саме я.

– Цього разу я ні до чого, – випалила я, піднімаючи руки вгору.

– Це Альона порізала картину Ксюші, – прояснила ситуацію Ліза.

Погляд Дениса змістився на неї, і я напружилася. Одне діло – чути про короля і королеву, і зовсім інше – бачити їх поруч на власні очі. Особливо, після того поцілунку на ролердромі. На щастя, Денис лише присвиснув на слова Лізи і зосередився на Альоні й Максові, який саме захищав дівчат.

Я відступила трохи вбік, не знаючи, лишатися мені чи повертатися в університет. Денис непомітно змістився, загороджуючи мені дорогу. Я підняла на нього очі і пробурмотіла:

– Дай пройти.

Він не поворухнувся, але і не дивився на мене. Його увага досі був зосереджена на тому, що відбувалося за моєю спиною.

– ...Бо тоді я оприлюдню відеозапис, – почула я різкий, як бритва, голос Макса. – Той, на якому видно, як ти прийшла в студію і що ти там робила.

Розвернувшись, я здивовано відкрила рота. Ксюша виглядала такою ж ошелешеною, як і Ліза з Лерою.

Не знала, що там були камери. А цей Макс – розумний хлопець...

Щойно Альона пообіцяла мовчати про напад Ксюші, він відступив. Ми з Денисом ледве встигли відскочити убік, коли вона пронеслася повз нас, мало не зачепивши плечем.

На кілька секунд повисла тиша. Денис оговтався першим і, підійшовши до друга, плеснув його по плечу:

– Ну ти даєш, друже. Чому ти не розповів раніше?

Хороше питання. Півтора тижні пройшло відтоді, як Альона розрізала картину.

– Тому що мене ніхто не хотів слухати, – глухо озвався Макс, дивлячись лише на Ксюшу, після чого розвернувся і швидко пішов геть.

Я дивилася йому вслід, роздумуючи, аж тут голос подала і Ксюша:

– Будь ласка, – попросила вона, звертаючись до Дениса, – скажи йому від мене дякую.

Вийшовши з зони для куріння, вона рушила до універу. Я ж лишилася одна з її подругами і Гордієнком, який похмуро дивився вслід моїй сестрі.

– Що ж, я теж піду на пари.

Денис повернувся до мене і мовчки кивнув. В його очах промайнуло попередження, яке я успішно проігнорувала.

Вже сидячи на наступній парі і в пів вуха слухаючи лекцію викладача про те, як саме формується громадська думка, я не відривала погляд від свого телефону. В пам’яті знову і знову крутилася сцена, що сталася в зоні для куріння.

Що Ліза з Лерою, що Денис із Максом захищали Ксюшу. Судячи з почутого, вона звинуватила саме Макса в розрізаній картині. А він все одно їй допоміг.

Може, і я думала про Дениса гірше, ніж він є насправді?

Зітхнувши, я спустила телефон на коліна під партою і розблокувала його номер. Не пройшло й хвилини, коли на мене посипалися пропущені повідомлення й дзвінки.

Мало не впустивши смартфон на підлогу, я поспішила вимкнути звук і обережно озирнулася. На щастя, викладач нічого не почув. Полегшено видихнувши, я опустила погляд униз і відкрила месенджер.

Перше повідомлення Гордієнко написав у п’ятницю.

Денис: «Тебе немає у кафе. Де ти?»

Я хмикнула, пригадуючи, що саме тоді купувала пекучий порошок. Потім перейшла до другого повідомлення. Його дату та час визначити було складніше.

Денис: «Ти що, заблокувала мене? Чому я не можу до тебе додзвонитися?»

Останнє повідомлення змусило мене затамувати подих.

Денис: «Якщо визнаєш, що ревнуєш, я перестану бачитися з Яною».

Я гнівно стиснула телефон у долоні, перечитуючи нахабні слова.

Що він собі думає? Що я у нього закохалася? Що прибіжу до нього, щойно він покличе?

Погасивши екран, я взяла ручку і більше не звертала увагу на телефон до кінця лекції. Мені вистачало проблем і без Короля університету.