Розділ 41

Даша

Наступного дня Міра не прийшла на заняття – її молодший брат захворів і заразив її.

На парах без неї було нудно, хоча ми зазвичай старались не відволікатись від навчання. Просидівши дві пари на самоті, я знов і знов поверталась у минуле – в шкільні роки, які закінчились не так давно. Ту самотність я більше ніколи не хотіла переживати.

Тож, ідучи внутрішнім двориком університету на обід, відкрила месенджер і написала:

Даша: «Як ти себе почуваєш?»

Міра відповіла одразу.

Міра: «Так, ніби мене переїхали бульдозером і присипали піском. Горло болить пекельно».

Міра: «Мама змушує пити чай з малиновим варенням, а я його ненавиджу».

Я тихо розсміялась, друкуючи відповідь.

Даша: «Зате швидше одужаєш і повернешся в універ. Я вже на стіни лізу від нудьги».

Міра: «Знайди Гордієнка, він тебе розважить (підморгуючий смайлик)».

Я вже хотіла було відповісти, щоб вона припинила постійно його згадувати, аж тут застигла на місці. З-за рогу – там, де знаходилась зона для куріння – донісся знайомий голос.

– Буде знати, як наїжджати на мене при всіх.

Я нашорошила вуха, прислухаючись до Альони. Вона тим часом продовжувала:

– Ці сестри Андрієнко вже дістали. Ходять усюди, ніби їм усе можна. Особливо Ксюша. Хоча після того, що я зробила з її картиною, вона вже не така зарозуміла. Теж мені, зірка!

Останнє слово Альона практично виплюнула, перш ніж випустити їдкий дим.

Я здригнулась, коли до мене дійшло, що вона сказала. Те, що вона зробила з картиною... порізала її? Зірвавшись з місця, я побігла до кафе.

Ксюша саме розмовляла з Лізою і Лерою. Я мало не врізалась у їхній стіл. Спершись на нього, щосили намагалась віддихатися, поки дівчата здивовано розглядали мене з голови до ніг.

– Привіт, – зрештою, сказала Ксюша. – Що з тобою? Звідки ти прибігла?

Я коротко розповіла, що почула, і ми рвонули до університету вже всі разом. Я подумки молилась, щоб це стерво досі лишалось на місці, і хтось зверху мене таки почув.

Коли ми увірвались до зони для куріння, очі Альони злякано округлились. Втекти вона не встигла – Ксюша вже вчепилась їй у волосся. Спостерігаючи за ними, я хмикнула – не такі ми з сестрою й різні, як вона завжди каже.

– Відпусти, ненормальна! – Альона спробувала вирватись, але Ксюша тримала її міцно.

Віва, що стояла поруч, поспішила втекти. Ліза з Лерою провели її презирливим поглядом.

– Ти хоч знаєш, що наробила? – кричала тим часом Ксюша.

– Відпусти, боляче! – продовжувала верещати Альона.

– Ти ще гірша, ніж я про тебе думала! – вставила я, підходячи ближче. – Як я могла взагалі з тобою дружити?

Подруги Ксюші стояли поруч, оглядаючись на всі боки і намагаючись нас заспокоїти. Та як ми могли заспокоїтись, якщо ця гадюка нам постійно пакостила?

Зрештою, Ксюша почула подруг і відпустила Альону. Та притулилась до стіни і зашипіла:

– Я про вас ректору розкажу!

Я вже зробила було крок уперед, коли за нашими спинами роздався чоловічий голос:

– Не розкажеш.