Розділ 38

Даша

– Я не спізнилась?

Зупинившись біля входу в бійцівський клуб, я зігнулась, спершись долонями на коліна і намагаючись заспокоїти дихання. В боку закололо, а легені горіли. Довелось бігти від самої зупинки автобуса, щоб встигнути до початку першого боксерського поєдинку, на який мене запросив Вовчик.

– Ні, але бій скоро почнеться, – загудів охоронець поруч зі мною. – Майже всі уже всередині.

Віддихавшись, я випросталась. Простягнула йому зап’ястя. Отримавши печатку, прошмигнула йому за спину і відчинила важкі двері. За ними уже чекав Вовчик.

– Ну де ти так довго? Я стирчу тут вже цілу вічність!

– Добре, що я взагалі змогла прийти! – буркнула я у відповідь, коли хлопець повів мене крізь натовп.

Тут вперше було так людно. Після першого знайомства з компанією я приходила ще двічі, але по суті нічого не робила – зазвичай ті, у кого не було завдань, просто проводили час разом і спілкувались.

Сьогодні ж просторий зал був заповнений по вінця. Боксерський ринг в центрі освітлювали кілька потужних прожекторів. Навколо розташувались глядачі, а поруч – стіл організаторів і суддів.

Серед них я помітила і Сірого – головного організатора і відповідального за бої. Він мені не подобався – надто розважливим був його погляд. Такий, ніби він намагався заздалегідь продумати, яку вигоду може отримати з кожного.

Поки ми з Вовчиком пробирались крізь натовп глядачів, пролунав гудок. Дівчата враз завищали, а хлопці – засвистіли. Я перевела погляд на ринг, де вже чекав один з бійців, а другий саме перелазив через канати.

Діставшись до своєї групи, я швидко привіталась. Вовчик залишив мене стояти з Анжелою, яку я прозвала Шкварочкою. Дівчина від такого сусідства скривилась.

Ніби мене радувала її компанія.

– Ти за кого вболіваєш? – спитала я в неї, поки обидва боксери розминались у протилежних кутах.

– За Влада, звісно! – пирхнула Шкварочка. – Він – найкращий наш боєць.

– Це той, що в синіх шортах чи червоних?

– В синіх, – закотила очі вона, натягуючи короткий топ так, щоб показати декольте.

Згадалась Альона, що поводилась так само, щойно на горизонті показувалися хлопці.

– Дивись, не порви, – пробурмотіла я собі під ніс. Потім додала вже голосніше: – А другий – хто?

– Гремлін! – перекрикуючи глядачів, озвався Вовчик неподалік від нас. – Він сильний, але у Влада ще жодного разу не виграв.

Я перевела погляд на боксерів. Той, що був у червоних шортах, цілком виправдовував своє прізвисько. Він дійсно скидався на Гремліна – обличчя нагадувало перепечену картоплю, а очі видавали підлість.

Його суперник був його протилежністю. Він нагадував професійного боксера. Таких показують по телевізору – сильний і серйозний. Такий, що воліє не розмовляти, а діяти.

Я примружилась, помітивши, як він розмовляє з другом у кутку рингу. Їхні обличчя здавались знайомими, але я ніяк не могла пригадати, де їх бачила. Може, вони заходили сюди минулого разу, а я не звернула увагу?..

Зненацька музику і голоси розірвав пронизливий дзвінок – перший раунд розпочався.

Я стрепенулася, витягуючи шию, щоб хоч щось побачити. З моїм зростом це було не так уже й легко. Анжела насмішливо скривила губи, перш ніж відвернутися назад до рингу.

Там уже бились. Я притихла разом з усіма, напружено стежачи за поєдинком. Гремлін намагався тіснити Влада, але в нього нічого не виходило – раз за разом йому самому доводилося відступати і захищатись від ударів суперника. Обличчя Гремліна все більше наповнювалося роздратуванням, тоді як Влад залишався спокійним і зосередженим.

І тут я згадала.

Це його я бачила в нічному клубі під час першого візиту, поки сперечалась із Денисом. Влад тоді розмовляв Лізою за барною стійкою.

Цікаво, Денис знає Влада? А як щодо Лізи?

Коли оголосили перерву, бійці розійшлись по кутках, щоб відпочити. Глядачі ж повернулись до розмов. Вовчик продовжував стежити за мною краєм ока і не відходив далеко.

Спіймавши мій погляд, він наблизився. Посунувши дівчат попереду, допоміг мені зайняти місце в першому ряду і сперся на огорожу поруч.

– Ну як тобі тут?

– Цікаво, – знизала плечима я. – Тепер розумію, чому Влад ніколи не програє.

Вовчик всміхнувся. Схоже, на час бою між нами встановилось перемир’я.

За кілька секунд пролунав дзвінок, сповіщаючи про початок другого раунду. Щойно бійці зійшлись посередині, Анжела раптом прокричала:

– Владе, покажи йому!

Дівчина відчайдушно стрибала на місці, намагаючись привернути увагу боксера. Влад теж почув і машинально повернув голову, зачувши своє ім’я. Цієї секунди вистачило, щоб Гремлін влучив йому просто в обличчя.

Зал охнув. Я затулила рота руками, коли з брови хлопця заструменіла кров. А він просто витер її тильним боком рукавички і раптом розсміявся, перш ніж кинутись у бій.

Анжела тим часом побіліла і обережно зиркнула на Сірого, який сидів за столом організаторів і не зводив з неї гнівного погляду. Схоже, пізніше на неї чекали проблеми.