Розділ 37

Даша

Я шкірою відчувала його злість. Здавалось, вона випаровувалась із кожної його пори, та найбільше нею горіли очі. Вони метали блискавки, а напружені плечі здавалися ще ширшими, ніж зазвичай.

Міра засміялась, а я вже кинулась назад до дверей універу. Денис теж перейшов на біг. Чортихнувшись, я побігла ще швидше, мало не налетівши на студентів, що саме виходили надвір. Протискаючись крізь невеличкий натовп у вестибюлі, я спиною відчувала його наближення.

Вибравшись, нарешті, на волю, я рвонула по коридору далі. Але щойно завернула за ріг, як велика рука перехопила мене за талію і здійняла в повітря. Я заборсалась, відбиваючись, але мене тримали міцно.

– Відпусти, ти, шафа на ніжках!

– Ніжках, які ти мало не підпалила! – пропихтів Денис за спиною.

Відчинивши найближчі двері, він затягнув мене в порожній кабінет і з грюкотом зачинив їх. Лише після цього рука, що сталевим канатом обвивала мою талію, ослабла.

Розвернувшись, я хотіла було вискочити назад в коридор, але Денис сперся на двері, загороджуючи мені прохід. Тоді я кинулась до вікна.

Добре, що ми на першому поверсі...

– Стій!

Денис схопив мене, коли я вже застрибнула на підвіконня. Від несподіванки я впала назад, не втримавши рівновагу.

Зрозумівши, що лечу на підлогу, зіщулилась, готуючись до болісного удару спиною, але приземлилася на щось велике і м’яке. Щось, що обвило мене руками, притискаючи до себе. Позаду пролунав здавлений видих.

Розплющивши очі, я шоковано озирнулася через плече. Гордієнко лежав на спині, підвівши голову, а я лежала просто на ньому. При цьому моя спина притискалась до його грудей і живота, а сідниці – ще нижче.

– Ти справжнісінька дикунка, – пробурмотів він мені в самісіньке вухо.

Я задихала частіше, коли до мене дійшло, як ми лежали. Я – на Денисові, а він – на підлозі посеред порожнього кабінету. Будь-хто міг увійти і побачити нас в такому вигляді.

– Відпусти! – рикнула я, знову завовтузившись.

Руки хлопця одразу піднялись. Я скотилась з нього і швидко скочила на ноги, але й він часу не гаяв. Спіймавши втретє, Денис притис мене до стіни і виставив руки по боках, щоб я не втекла.

– Попалася!

– Ти ж знаєш, що це мене не зупинить? – задихаючись, хмикнула я, поки сама втиснулась у стіну позаду.

Від нашої короткої боротьби волосся Дениса розтріпалось, як і моє. Світлі пасма впали на буремні очі. Потроху в них знову прокидався гнів. Схилившись так, щоб бути зі мною на одному рівні, він пробурмотів:

– А ти дійсно думаєш, що зможеш від мене втекти?

– Раніше виходило!

– Більше не вийде.

– Це погроза чи обіцянка? – насупилась я.

– Вирішуй сама.

Від того, як Денис нахилився до мене, його волосся лізло просто в очі. Йому явно це заважало, але він не прибирав руки від стіни, щоб я не втекла. Намагався здути його, але це мало допомагало.

Врешті-решт я змилостивилась і підняла руку.

– Тільки спробуй знову мене вдарити, – звузивши очі, попередив він. В голосі хлопця задзвеніла сталь.

– Я й не збиралась...

Денис пильно стежив за мною, готовий будь-якої миті ухилитися. При цьому він продовжував огортати мене собою – своїм широким тілом, високим зростом і дивним тяжінням – до нього тягнуло, мов до сонця.

Я раптом відчула себе такою тендітною поруч із ним, як ніколи раніше. Всередині заворушилася ніжність, якою захотілось поділитися. Тому, зважившись, я повільно підняла руку ще вище і торкнулась золотистих пасм.

Очі хлопця недовірливо розширились, поки я обережно прибирала волосся назад. Воно виявилось несподівано м’яким у моїх пальцях. Деякі пасма вперто продовжували падати на обличчя, тому я проводила по них долонею знову і знову, поки вони не підкорилися.

Поступово вираз обличчя Дениса змінився. Гнів і веселощі зникали, змінюючись на щось інше – таке, від чого у мене в животі все перевернулось.

Ковтнувши, я обережно опустила руку і сховала її собі за спину. Кінчики пальців досі пам’ятали м’які дотики – навіть шершава поверхня стіни не змогла їх стерти.

– Дякую, – тихо сказав Денис, не відриваючись від моїх очей.

Я хотіла відвернутися, але не змогла. Він спіймав мене в пастку – ще гіршу, ніж дотепер.

– Будь ласка.

– Чому ти насипала мені в кросівки перець чилі?

Судячи з майже лагідного тону, він більше не сердився. Я підібгала губи, згадавши сьогоднішній ранок.

– Через Яну? – продовжив допитуватися він.

Отже, її звати Яна. Пригадавши, як він цілував її в машині, я знову розізлилась.

– У тебе є дівчина, а ти поцілував мене!

– Дівчина? – підняв брови Денис. При цьому він трохи відхилився назад, щоб краще бачити вираз мого обличчя.

– Скажеш – ні? – хмикнула я. – Я чула, що на першій грі ти запросив її в клуб, а сьогодні...