Розділ 36

Даша

Розплатившись за покупку, я з усіх ніг понеслася назад в університет. Якщо Денис зараз обідав, в мене було ще достатньо часу зробити те, що задумала, і не попастися.

Перетнувши внутрішній дворик, я забігла в практично порожній головний корпус. Пара довгих коридорів, і ось двері чоловічої роздягальні. Кілька секунд постояла, намагаючись віддихатись і озираючись на всі боки. Вибравши момент, коли поруч нікого не було, я потягнула на себе двері. Зазирнула всередину.

Нікого.

Прошмигнувши в роздягальню, я мимоволі зморщила ніс. Піт і несвіжі шкарпетки – неймовірні аромати.

Наблизившись до металевих шафок попід стіною, я швидко знайшла ту, що була під номером дванадцять. В ній лежала, запхнута абияк, футбольна форма і дві пари кросівок.

Навіщо йому аж дві пари? Підбирає їх під настрій?

Похитавши головою, я дістала з рюкзака маленький пакетик з червоним порошком. Вкрай обережно відірвала куточок зубами. Висипала вміст в ту пару, яку зазвичай бачила на Гордієнкові на тренуваннях. Потім, посміюючись собі під ніс, швидко сховала порожній пакетик у кишеню й зачинила дверцята.

Метал гучно брязнув у тихій роздягальні. Не гаючи більше часу, я вискочила в коридор і понеслась до кабінету, де мала проходити наступна пара.

Міра ще не повернулась, а от трійця колишніх подруг стояла біля вікна, щось обговорюючи. Мабуть, пліткували, як завжди. Я вже хотіла було пройти повз, коли Альона раптом заговорила голосніше:

– Чула, у твоєї сестри неприємності з картиною?

Різко загальмувавши, я озирнулась. Каріна з Вівою опустили очі, роблячи вигляд, що нічого не чують. Альона ж стояла прямо, вперши руку в бік, і дивилась на мене з викликом.

– І що?

– Сподіваюсь, вона встигне намалювати нову картину до виставки, – продовжила Альона, зловтішно посміхаючись. – Зрештою, вона ж така талановита!

Вона насміхається над Ксюшею?

Я зробила крок в її бік, аж тут хтось схопив мене під лікоть. Міра ледь помітно похитала головою, намагаючись мене заспокоїти. Нахмурившись, я обвела поглядом коридор і помітила неподалік викладачку, що вже пильно дивилась у наш бік.

Зробивши глибокий вдих, я звільнила руку і всміхнулась не менш фальшиво.

– Не сумнівайся. Наступного разу попрошу її намалювати карикатуру на тебе, а потім повішу у вестибюлі. Як нагадування про твої таланти.

Обличчя Альони витягнулось. Каріна з Вівою перезирнулись і захихикали. Я ж потягнула Міру до кабінету.

– То тепер ти розкажеш, навіщо ходила в магазин? – спитала подруга, коли ми всілися за першу парту.

– У Гордієнка сьогодні буде пекельне тренування, – всміхнувшись, пробурмотіла я.

Схилившись ближче, щоб ніхто не почув, я пояснила, що зробила і чому. Очі Міри стали широкими, мов блюдця, коли вона випросталась і прошепотіла:

– Ти навіжена!

– Я знаю, – підморгнула я.

– Уявляю його обличчя, коли почнеться тренування, – недовірливо розсміялась Міра.

– Шкода пропускати таке видовище, але я не піду. Мені ще потрібна моя голова.

Я не обманювала себе. Знала, що Денис здогадається, хто це зробив.

– Тоді підемо до тебе? Я вже скучила за Шелдоном*.

– Звісно, – кивнула я.

Та не так сталось, як гадалось.

Після закінчення пар ми з Мірою затримались в університетському дворі. Вона саме перехопила Ярослава – воротаря Вовків – щоб задати кілька питань для майбутньої статті.

Хлопець, здається, був не проти і не поспішав, розмовляючи з нею вже кілька хвилин. Я тим часом сиділа на лаві неподалік, переглядаючи список футболістів у нотатках і відмічаючи тих, у кого вже взяла інтерв’ю. Аж тут почула голос Міри:

– Дашо!

Я підняла голову, здивована її стривоженим тоном.

– Дивись, хто йде! – прошипіла вона, кивнувши в бік стадіону.

Ми утрьох – Ярослав теж зацікавився – повернулись у той бік, куди вказувала Міра. Звідти, злий, як тисяча чортів, широкими кроками до нас наближався Денис Гордієнко.

– От зараза! – випалила я.

__________

*Головний герой серіалу «Теорія великого вибуху»