Розділ 35

Даша

В п’ятницю я плелася до університету зі швидкістю равлика. Щелепа ризикувала зламатися – так широко я позіхала. 

Виконання домашніх завдань після розшифровки інтерв’ю затягнулось до пізнього вечора. Саме через нього я й скидалась зараз більше на сонну муху, ніж на людину.

Я вже майже дісталась до воріт, коли неподалік завищали шини. Озирнувшись, помітила знайомий чорний Хюндай, а поруч – Макса. Здивований вираз його обличчя змусив мене зупинитись і придивитись до машини уважніше.

І недарма.

Я застигла посеред тротуару, як вкопана. Сон вивітрився, ніби його здуло вітром. Інші студенти обходили мене, окидаючи обуреними поглядами, але я не зважала. Те, що відбувалося в салоні машини – ось що мало значення.

Денис Гордієнко сидів за кермом і цілував якусь дівицю на сусідньому сидінні! 

Мої щоки запалали. Руки стислись навколо лямок рюкзака, коли Макс обійшов машину і постукав по склу, привертаючи увагу парочки.

Це ж треба, тепер Денис згадав, де знаходиться.

Коли він виліз, нарешті, з машини з нахабною посмішкою на обличчі й досі не помічаючи мене, я ледь стрималась, щоб не запустити в нього чимось важким. Дівчина, що вибралась на парковку з іншого боку, виявилась тою самою, що махала на першій грі плакатом і хизувалася, що вони збираються удвох до нічного клубу. Зараз вона виглядала не менш самовдоволеною, ніж він.

Вони зустрічаються? Чи провели ніч разом? Скільки таких ночей у них уже було? Денис поїхав до неї одразу після того, як дав мені інтерв’ю?

І я ще дозволила йому поцілувати мене...

Різко відвернувшись, я розлючено затупала до будки охоронця. Той, помітивши вбивчий вираз мого обличчя, навіть трохи відсахнувся, поки я показувала студентський квиток і проходила на територію університету.

Як. Я. Могла. Бути. Такою. Дурепою!

В кожен новий крок я вкладала все більше сили, допоки оточуючі не почали звертати на мене увагу. Швидко озирнувшись назад і помітивши серед натовпу золотаву чуприну, прискорилась. Не вистачало ще зіштовхнутися з Гордієнком на очах у всіх.

Щойно я дісталася до кабінету історії, як з рюкзака донісся звук нового повідомлення. Міри ще не було, а наша група розбрелася по коридору, чекаючи, поки викладач відчинить двері і дозволить зайти. 

До першої пари лишалося трохи більше десяти хвилин. Зайнявши вільне підвіконня, я кинула на нього рюкзак і вийняла телефон.

Побачивши ім’я відправника, я мало не викинула телефон за вікно.

Денис: "Як справи, дикунко?"

Спершу я хотіла проігнорувати його повідомлення і вже навіть заблокувала телефон. Але, зрештою, не втрималася і розблокувала знову.

Даша: "Бісиш. Чого ти постійно мені пишеш?"

Денис: "Розмови з тобою завжди піднімають мені настрій (підморгуючий смайлик)".

Піднявши голову, я перевірила, чи ніхто не дивиться. Міра щойно вийшла з-за рогу на іншому кінці коридору, а наші одногрупники сонно перемовлялися, втупившись у свої телефони. Спіймавши мій погляд, кілька з них помахали мені, і я відповіла тим самим. Якщо не рахувати компанію Альони, з групою мої стосунки склалися непогані.

Даша: "У тебе вже є та, хто підніме тобі настрій".

Щойно відправивши повідомлення, я одразу пошкодувала, але видаляти його з переписки було вже пізно – Денис встиг прочитати. Я могла добре уявити собі цю самозакохану посмішку, але відповідь мене здивувала.

Денис: "Ніхто не зрівняється з тобою".

Щоки знову запалали, але я сердито труснула головою. Він так з усіма дівчатами спілкується? Це його коронні фразочки?

Зі мною таке не спрацює.

– Що робиш?

Помітивши широку посмішку, що розпливлася на моєму обличчі, Міра зазирнула в телефон. Якраз вчасно, щоб поміти напис «Контакт заблоковано». Брови подруги поповзли вгору, а я тим часом схопила її під руку і потягнула до одногрупників.

– Сьогодні буде чудовий день. До речі, ти не знаєш, де знаходиться найближчий супермаркет?..

Обід я пропустила. Замість цього, щойно викладач відпустив нас на перерву, я попрощалася з Мірою і побігла до магазину. Він знаходився одразу через дорогу від універу, тож я знайшла його без проблем.

В цю годину покупців у супермаркеті майже не було. Поки я бродила у відділі бакалії, на телефон прийшло нове повідомлення від Міри.

Міра: "Гордієнко знову дивиться на наш столик".

Я пирхнула і вже хотіла було засунути телефон назад у рюкзак, коли вона написала знову.

Міра: "О, вже комусь пише..."

Мабуть, тій дівчині з парковки.

Міра: "Тепер хмуриться і дзвонить".

Даша: "Припини на нього витріщатися!"

Та подруга не зважала і продовжувала закидати мене повідомленнями.

Міра: "Схоже, не додзвонився".

Міра: "А тепер знову дивиться на мене і злиться. Що ти вже знову йому зробила?"